Церковний календар: постові поминальні суботи
Суботи другого (23 березня), третього (30 березня) і четвертого (6 квітня) тижнів Великого посту – поминальні.
Великий піст – це час роздумів над своїм життям, час жертовності та внутрішньої переміни. У ці дні дуже важливо єднатись у спільній молитві в Божому храмі. Наші ж померлі є частиною Церкви: Святе Письмо навчає, що «у Бога всі живі» (Лк. 20: 38).
Окрім субот протягом року, коли зазвичай поминаємо померлих, у церковному році є так звані вселенські батьківські суботи, а також інші окремі дні поминання «всіх одвіку спочилих отців, матерів, братів і сестер наших». Щоб навіть ті, чиїх імен уже не пам’ятають, відчули молитву, а отже і любов, бо молитва – це прояв любові.
Молитовний спомин померлих вважався богоугодною справою ще в старозавітній Церкві. У Християнстві поминання спочилих до кінця II – початку III століть, за свідченням святого Кипріана, утвердилось остаточно. Відтоді як установилося християнське богослужіння, молитва за спочилих є постійною його складовою частиною. Творити поминання, молитви та пожертви за померлих – священний обов’язок кожного православного християнина.
Згадувати спочилих у суботи Великого посту пов’язано з тим, що Літургії Йоана Золотоустого чи Василія Великого не звершуються в його будні, а на Літургії ранішосвячених Дарів неможливо звершити Євхаристію в пам’ять про померлих.
Свята Церква нагадує: «У всіх ділах пам’ятай про кінець твій і повік не згрішиш» (Сир. 7: 39). Коли прийде мить переходу у вічність, то часу для змін вже не буде.
На кожному богослужінні священик возносить до Божого Престолу наші прохання, подяки, прославлення. Ми молимося за себе, за своїх близьких, за ворогів і за померлих. Тож цими днями варто помолитись, подати записки з іменами відійшлих у вічність, поставити свічку як символ нашої віри. Можна принести пожертву – продукти, що не псуватимуться протягом трьох тижнів (наприклад, цукор), та провідати могили.
