Цими липневими днями святкуємо пам’ять рівноапостольних великих княгині Ольги (24 липня) та князя Володимира (28 липня). Ми згадуємо їх не тільки як могутніх правителів нашої країни, а й як фундаторів Християнства на Русі.Вже не один рік існує традиція служити молебні біля пам’ятника князеві Володимиру в Києві 28 липня. І цей рік не буде винятком, коли з усіх областей України з’їдуться священнослужителі й віряни. У храмах відправлятимуться Літургії, всі проситимуть заступництва цих угодників, завдяки яким маємо на Русі-Україні істинну віру та Церкву.
Як повідомляє єпархіальний календар, храмові свята на честь рівноапостольної княгині Ольги відзначають у Ківерцях, селах Хрипаличі Володимирського районного деканату та Залісці Рожищанського, а на честь рiвноапостольного князя Володимира – в Луцьку, Володимирі-Волинському, Ковелі, селі Тарасове Луцького районного благочиння.
Княгиня Ольга прийняла керування Руссю після вбивства свого чоловіка, князя Ігоря, поки їхній син Святослав був неповнолітнім. За переказами, константинопольський імператор Костянтин Сьомий Багрянородний хотів узяти її собі за дружину. Та вона попросила його бути їй за хресного батька, як приймала Хрещення в Константинополі.
На жаль, не зуміла Ольга переконати свого сина Святослава в істинності Христової віри, зате посіяла ці зернинки в серці онука – Володимира. І, як пише літописець, «дали вони плоди великі». Мощі святої князь Володимир поклав у збудованій ним Десятинній церкві. Зцілення від них відбувалися дивним способом: тим, хто підходив прохати про допомогу з вірою, віконечко над її гробницею відчинялося саме, в інших випадках було зачинене.
Не так швидко прийшов до Християнства Володимир, та врешті зробив вибір на користь істинної релігії – Християнства, не роз’єднаного ще тоді на Західну й Східну Церкви, візантійського обряду. «Літопис руський» описує, що він раптово осліп. Та коли прибула майбутня дружина – візантійська царівна Анна з умовою, що вийде заміж, коли князь охреститься, – під час хрещення сліпота минула. Це, ймовірно, сталося в грецькому місті Херсонесі, або, як казали русини, Корсуні (нині – в межах Севастополя).
Щоправда, ширення Християнства на Русі з тих пір ішло не тільки мирно, через проповідь, як доти, а й силоміць. Так, Володимир дав наказ нищити язичницьких ідолів. А 988 року на Маковія наказав зібрати все населення Києва, щоби хрестити у водах Дніпра. І так по всій Русі пройшло введення в нову віру. Хто з розумінням поставився до цього, а хто підкорився зі страху, поєднуючи надалі елементи Християнства з дохристиянськими віруваннями русинів. У цьому причина своєрідного «двовір’я» нашого народу, котре не вдалося подолати й до сьогодні.
Та, судячи з літописів, учорашній мстивий і жорстокий правитель став прикладом смиренності та побожності. Князь розпочав будівництво церков, запрошував константинопольських церковних діячів, щоби просвітлювали руський народ в основах християнської віри.
1015 року він пішов із цього життя. Його тіло поклали у мармуровий саркофаг у Десятинній церкві. 1240 року монголо-татари зруйнували храм, а 1635 року, під час розкопок, ініційованих київським митрополитом Петром (Могилою), було знайдено останки князя Володимира. Мощі у XVII столітті було подаровано Успенському собору в Москві, лише 25 липня 2005 року їх привезли до Києво-Печерської лаври.
