Спілкуймося віч-на-віч!

Сьогоднішній воскресний день, який зібрав нас у храм, через євангельське читання дає нам чергову порцію думок. Ми знаходимо в Євангелії від Луки: «Хто має вуха, нехай чує, хто має очі, нехай бачить»…

Сьогодні в обихід все більше входить вислів: «Я вас почув». Як так – ти мене почув? Ти мене міг не почути? Чого ж зі мною розмовляв? Напевно, це особливе «я тебе почув», тобто – «Я виконаю твоє прохання»?.. Скажи зразу: «Я його не виконаю». [...] «Я вас почув». Себе ти почув? Ти себе чуєш, ти себе знаєш? Ти виявив якісь емоції, якісь почуття?..

[Через надмірне захоплення технічними засобами зв’язку] ми перестали лазити до наших любимих через вікно. Яке вікно?! Сьогодні з хати не виходить: есемеску надіслав. А женишся як? Через телефон? А дітей як будем народжувати? Телефон? А цілувати як будеш? Смайликом? Це відсутність соціалізації, спілкування (а по-церковному скажем – «богоподібнення»), коли ти не спілкуєшся «лицем до лиця».

Хіба Творець не міг єврейському народу передати Закон в письменах? Мойсей на гору пішов: сорок днів сидів, щоби спілкуватися з Богом «лицем до лиця». І взяв скрижалі, приніс униз. Це що, він такий нерозумний? Десять заповідей сорок днів учив? Ну, напевно, щось інше було? Він спілкувався з Богом «лицем до лиця»! Він отримував оцю благодать, яку передавав іншим. Він утверджувався у вірі, йому Господь говорив набагато більше. А Десять заповідей – це синтез оцієї розмови, достатній для людей.

Коли ти кажеш «люблю», то це означає не лише слова, це й енергія, це й дія. Кажеш «люблю», то хочеш обняти ближнього. Коли любиш Бога – хочеш поцілувати Його ікону, з теплом, з любов’ю, з почуттями.. А ми тікаєм від Нього. Втік від Нього і тут же звинувачуєш: чому в мене все так погано? ну чому в нас все так неправильно? Кажем: «В мене проблеми з батьками» – і тут же тікаєм від батьків, або не провідуєм їх, або не спілкуємось з ними і кажем: щось немає порозуміння. Мойсей сорок днів розмовляв «лицем до лиця». Не спілкуючись – не буде порозуміння.

Як зараз дітей кормлять? Це я, що називається, – в шоці! Кашу поставила і телефон. І от воно кашу з телефоном – їсть. Бо в інший спосіб воно не їсть. Правда?.. Чому ви з ними не розмовляєте? Ви паралельно сидите, слідкуєте у такий же самий телефон... Ми дичавієм. Ми не стаєм християнами по своїй суті, по наповненню, по змісту… Лише по формі. А треба, щоби в процесі бесіди, були ви – не телефон! – з дітьми, з внуками. Ви ж хочете бути щасливими, хочете, щоб до вас приїхали, хочете, щоб з вами розмовляли. А ви розмовляєте з кимось, ви цього вчите їх? Чому в тебе нема контакту з дітьми? А ти з ними розмовляв?

Пам’ятаєте українське прислів’я: дитину треба виховувати, коли вона вздовж лавки чи поперек? Поперек. Коли воно вміщається поперек, от з того часу треба його виховувати. А коли вона по планшеті пальцем водить – вже пізно. В неї вже бабця – планшет. Бабці не треба, потрібна бабина пенсія. Бабця нащо? Щоб купила новий телефон. Оце що домагається диявол, запускаючи різні програми через своїх служників, як і коронавірус.

Це не просто хвороба – хвороб багато є. І смертей від інших хвороб набагато більше. Але що в основі оцеї шумихи навколо коронавірусу? Позбавити людей свободи і перенаправити фінансові потоки. Ось що таке хвороба коронавірус на сьогоднішній день. Вас – під домашній арешт, щоби не спілкувалися, не бунтували проти того, що недобре робить влада, не виступали, не надокучали нікому: в хаті, домашній арешт. Але під благовидним приводом: не можна – вірус, не можна! [...]

Все це перетворює людину на робота, на нещасного. А ми з вами повинні розуміти: ми створені по образу і подобі Божій. Що таке богоподібність? Постійне спілкування з Богом. А що таке постійне спілкування з Богом? Перебування в храмі, спілкування один з одним. Бо кожен із нас – образ Божий... А якщо немає цього спілкування, то немає богоспілкування. Немає оцього уподібнення, немає відчуття єдиного цілого.

Чи чуємо ми голос церкви? Не випадково у Євангелії слова Ісуса Христа: «Прийдіть до Мене всі струджені й обтяжені, Я заспокою вас». Є такі слова? А чого ми їх не слухаємось? Тьотя з телевізора сказала: «Коронавірус: не йди до церкви». І всі сидять по домах. Так хто для нас авторитет: тьотя з телевізора чи Ісус Христос? Нема гоніння на церкву, щоб не ходити. Це не ХХ століття – коли виженуть з роботи, посадять в тюрму і багато-багато-багато інших знущань. Чому храми неповні? Чому ми без дітей, чому ми без онуків отут у храмі? Ми хочем кращої долі, а чому немає? Це питання задаю для того, щоб ви ще церкву слухали, а не тільки телевізор. Церкву ще слухали, совість свою ще слухали, розум свій слухали, самі себе чули.

Тому я вас сьогодні закликаю не спілкуватися просто через технічні засоби. Технічні засоби – це крайність, яка не дає фізичній можливості з кимось контактувати. Користуйтесь технічними засобами, але найголовніше: лицем до лиця – з Богом, лицем до лиця – з ближніми, з рідними. Спілкуйтесь, говоріть, щоб не прийшлося на похоронах плакати: «Міг провідати, а не провідав, міг говорити, а вже нема з ким». А життя швидкоплинне. Плачете за батьками? Плачете. Це природно. А більше за все плачте за свою лінь, яка не дає можливість з вашими батьками вам спілкуватися. А хочеш бути щасливим, хочеш бути з достатком і хочеш добре жити на землі. Що треба робити? «Шануй батька твого і матір твою і добре тобі буде, і довго житимеш на землі» [4-та Заповідь Божа]. Тому шануйте батьків живих, які вас фізично привели на цю землю. Шануйте і Бога, Який сподобив вас прийти в цей світ. Шануйте Його, не будете шанувати – тоді нема чого плакати за своє нещасне життя. [...]

Шануйте ближніх своїх і рідних своїх. Лицем до лиця з ними спілкуйтеся. І не слухайте глупості, які вам говорять з телебачення. Згадайте фільм «Собаче серце»: «Не надо советские газеты читать на ночь». – «Так других нет». – «Так от никаких и не читайте». «Так нема шо дивитися!» – «Так і дурниць не дивіться». Дивіться щось хороше, не маєте що дивитися – розмовляйте один з одним, бо кожен із нас – книга, кожен із нас – фільм. Доля кожного із нас – цілий багатосерійний фільм. От і вивчайте... Бог вам на поміч у цьому!