Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна СтаттіНеділя 27-ма після П’ятдесятниці
Статті

Неділя 27-ма після П’ятдесятниці

Віталій КЛІМЧУК

Святе Євангеліє розповідає про оздоровлення згорбленої недугою жінки, яка протягом 18 років несла свій важкий хрест. Однієї суботи, коли Ісус Христос навчав у синагозі, побачив її, підізвав до Себе і промовив до неї: «Жінко, ти звільнена від твоєї недуги. І поклав на неї руки; і вона зараз же випросталась і почала славити Бога» (Лк. 13:12–13).

Ця подія викликала обурення начальника синагоги. Він сказав: «Шість днів є, коли маєте працювати, тоді приходьте і зціляйтесь, а не в день суботній». Господь у відповідь сказав до нього: «Лицеміре, чи не відв’язує кожний з вас у суботу вола свого чи осла від ясел і не веде напувати?» (Лк. 13:15).

У Старому Завіті в день суботній дозволяється вести худобу на водопій, тому що це день не просто відпочинку, а накопичення життєвих сил. І Христос часто робить чудо в цей день сьомий, наче підкреслюючи: повинно повернутися життя, повинна повернутися цілісність, повинна повернутися сила всім, хто її втратив, усім, у кому вона починає згасати.

Диво, створене Ісусом на очах людей, є логічною послідовністю Його діяння: вистачило одного Його слова, щоби заспокоїти бурю на морі, щоб піднести з ложа смерті доньку Яіра, щоб віддати нещасній матері з Наїна живим її померлого сина. Подібно було і з Лазарем, який уже чотири дні лежав у гробі.

І цього разу Він зустрічається зі стражданнями скорченої жінки, а через неї – з усім стражденним людством.

Він споглядає на неї зі співчуттям, кличе до Себе і кладе на неї Свої руки. Вона стає звільненою з кайданів сатани і своєї недуги, тепер може випростатись, піднести очі вгору та прославляє Бога.

Той же Христос приходить протягом століть в особах Своїх апостолів, священиків, монахів і ревних мирян у всі куточки світу, де лише б’ється людське серце. Він споглядає на нього зі співчуттям та кличе до Себе. Христос промовляє до кожного з нас, кладе на нас Свої руки, благословляючи нас життям і здоров’ям. І потрібно за це прославляти Бога, як це зробила скорчена жінка.

Святе Євангеліє звертає нашу увагу ще й на інший аспект цієї події: не всі люди, бачивши чудеса Христові, віддавали славу Всевишньому.

Ісус Христос осудив сліпу ревність начальника синагоги, називаючи її лицемірством. І ми у своєму житті часто зустрічаємося з лицемірством. Лицемірство – це не просто неправда. Лицемір обманює інших, аби завоювати їх повагу за допомогою дій, які зовнішньо є добрими, але не мають чистого наміру.

Якщо наш ближній потребує допомоги, ми повинні йому допомогти, а не зосереджуватися на букві закону. Господь казав: «… Я милосердя хочу, а не жертви» (Ос. 6:6). Хто не виконує заповіді, той грішить, але їх виконання повинне бути розумним. Якщо у святковий день людина має йти до церкви, а вдома хтось важко хворий, то перший обов’язок – залишитися біля хворого, якщо більше нікого немає. Тому що у неділю і свято йти на Літургію – це заповідь церковна, а любов до ближнього – це заповідь Божа.

Лицеміри все роблять напоказ. Такі похвальні діла, як милостиня, молитва, піст, перекручуються старанням показати себе людям. Христос говорить про таких: «усі свої діла вони роблять на те, щоб бачили їх люди. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою» (Мф. 6:5), але нагороду не в Бога, а в людей.

Якщо ж ми побожні, то повинні побожними бути не тільки в церкві, але і вдома, і на роботі, щоб не бути, «як ті лицеміри».

Волин. єпарх. відом.– 2016.– № 12 (145)
10 грудня 2017 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери