Коли й чому з’явилися свічки

Нерідко ті, що приходять до церкви вряди-годи, запитують, як саме поставити свічку, чи біля якої ікони, чи в якій частині храму. Проте у парафіян, котрі частіше відвідують храми Божі, з’являються питання про сутність та історію свічок.,/p>

Поділ світла та темряви був одним із перших актів створення світу. А в кінці часів Сам Бог буде Світлом нового творіння. Бо, як сказано в Одкровенні, слава Божа освітила його, і світильник його – Агнець (21:23) – творить усе нове (21:5). Тому тема світла проходить через усе Священне Писання. А спеціально виготовлені посвіти із започаткування старозавітних богослужінь стають необхідною приналежністю скинії, а пізніше – Єрусалимського храму. Ці джерела світла, перш за все, були символом Божої присутності: «Ти, Господи, світильник мій; Господь просвічує темряву мою» (2 Цар. 22:29). Світло лампади або свічки також знаменує світле, радісне та палке моління до Бога: «Світло праведних весело горить, світильник же нечестивих угасає» (Прит. 13:9).

Як пише ієромонах Іов (Гумеров), «у Старому Заповіті замість світильників використовувались невеликі посудини з оливою і лляним ґнотом. Час появи свічок як світильників не вдається встановити документально. Технологія виготовлення свічок поступово мінялась. Від трубки, наповненої жиром, з нитковим ґнотом до класичної воскової церковної свічки – шлях у декілька століть. У греків та фінікійців був відомий спосіб відбілювання воску (за допомогою води та сонячних променів)… Саме воскові свічки увійшли в користування у християнському богослужінні. Віск, будучи речовиною чистою, м’якою, такою, що виділяє приємний аромат, є символом християнської душі, очищеної від гріхів, покірної святій Божественній волі та прикрашеної духовно запашними чеснотами».

Свічка незвичайна і за фізичними властивостями. Видатний учений Майкл Фарадей (1791–1867) говорив: «Явище горіння свічки таке, що немає жодного закону природи, який би не торкнувся його під час цього процесу. Розгляд фізичних явищ, що відбуваються під час горіння свічки, являють собою найширший шлях, яким можна йти до вивчення природознавства». На завершення своїх лекцій про свічку великий фізик підкреслив: «Можу виразити вам тільки своє побажання, щоб ви з честю витримали порівняння зі свічкою, тобто могли б бути світочем для навколишніх, і щоб у всіх своїх діяннях ви наслідували красу полум’я, чесно і продуктивно виконуючи свій обов’язок перед людством».

Згідно з церковним переданням, ще в апостольські часи у християнських громадах використовувалися свічки. Причому вони мали не тільки молитовно-символічне значення, але й вживались для освітлення дому, тому що богослужіння часто звершувались уночі. В тих місцях Нового Заповіту, де згадуються світильники, мова може йти саме про свічки: «У світлиці, де ми зібрались, було багато світильників» (Діян. 20:8).

Згодом Церковний Устав закріпив використання світильників (у тому числі свічок) при Божественній Літургії та інших службах. Тертулліан писав: «Ніколи не звершується у нас богослужіння без світильників, але ми використовуємо їх не тільки для того, щоб розігнати пітьму ночі, – Літургія звершується у нас при світлі дня, – а щоб зобразити через це Христа, Світло Нерукотворне, без Якого б ми й опівдні блукали в темряві».

Полум’я свічки, що горить під час відправи, означає, що серця тих, хто молиться, полум’яніють любов’ю до Бога. Чим більше світла, тим більше радості. А тому чим більше церковне свято, тим більше запалюється в храмі свічок.

Волин. єпарх. відом.– 2013.– № 9 (106)