Ікона «Благовіщення»

Цей образ датовано XVIII ст. Дерево, левкас, темпера, олія, сріблення, золочення. Передано до Волинського краєзнавчого музею в 1981 році з церкви села Топилище Іваничівського району. Реставровано у 2012 році Ларисою Обухович.

Господнє втілення, передане іконографією Благовіщення, яке Церква відзначає 7 квітня, є провідною ідеєю в Християнстві. Образу Благовіщення надається чільне місце в інтер’єрі храму. Ця сцена стала чи не обов’язковим елементом іконостасів поряд із чотирма євангелістами. Найдавнішою такою іконою в нашому національному мистецтві є шедевр середньовічного малярства «Устюзьке Благовіщення» (зберігається у Третьяковській галереї Москви), яке походить із Благовіщенської церкви, що на Золотих воротах у Києві.

На волинській іконі передано розповідно-описову сцену, яка сформувалася в V ст. у Візантії, ґрунтуючись на Євангелії від апостола Луки: «Ангел, увійшовши до Неї, сказав: “Радуйся, Благодатна! Господь з Тобою, благословенна Ти в жонах... Ось зачнеш в утробі і народиш Сина, і наречеш ім’я Йому ­Ісус...“». Марія ж сказала ангелу: «Як же станеться це, коли Я мужа не знаю?» (Лк. 1:28, 31, 34). На іконі бачимо постать Марії, Яка жестами рук висловлює розгубленість і непевність. Архангел Гавриїл у відповідь вказує на голуба – посланця Всевишнього: «Дух Святий зійде на Тебе і сила Всевишнього отінить Тебе. Тому і народжене наречеться Сином Божим» (Лк. 1:35). Паралельно формувався інший тип зображення, який базувався на т. зв. протоєвангелії від Якова і мав побутово-мальовничий характер: Марію показано біля криниці, як черпає воду, або пряде пурпурову тканину.

З XII ст. обидва типи зображень поєднуються. Як у східному, так і в західному мистецтві тема Благовіщення займає одне з центральних місць, є об’єктом багатьох стильових та богословсько-філософських інтерпретацій.

Ікону із Топилища створено з допомогою форм і пластичних засобів, характерних для бароко. Вони передають найсуттєвіше – внутрішній зміст зображеної події. Потяг до європейського мистецтва в Україні був закономірний. Змінювалась епоха, набирали глибшого змісту духовні цінності. Художники почали використовувати широку гаму психологічних нюансів, емоційніше передавати красу навколишнього світу.

Сильніша позиція в нашій іконі належить рисунку. Він наповнює динамікою рухливі постаті. Колір досить умовний. Автор ікони непогано володіє передачею пропорцій тіла та складок одягу, композицією. Діва Марія, архангел Гавриїл, Святий Дух у вигляді голуба своїм розміщенням утворюють трикутник, який тримає їх у нерозривному спілкуванні. Інтер’єр, у якому відбувається дія, і хмари передано досить умовно. Тло за традицією українських ікон покрито сріблом (унаслідок поганого зберігання срібне покриття втрачено), а довкола голів Марії та Гавриїла світяться золотом німби. Отже, цей образ поєднав східну й західну християнські мистецькі традиції. Це явище було притаманне волинській культурі впродовж віків.

Споглядаючи на образ, ще раз згадаймо, що Пречиста Діва, будучи людиною, стала житлом для вселення Божественного Слова. Вона вивела рід людський з історичного глухого кута, зі вселенської духовної кризи. Божа Матір є початком людського обожнення, що робить людину вмістилищем Пресвятої Трійці. Через Непорочну Діву здійснився задум Божий про спасіння людства.

Волин. єпарх. відом.– 2013.– № 4 (101)