Схиігумен Амфілохій народився 10 грудня 1894 року в селі Мала Іловиця Волинської губернії (нині Шумський р-н Тернопільської обл.) у благочестивій родині ремісника Варнави Головатюка, де зростало ще дев’ятеро дітей, і був названий у Хрещенні Яковом. Будучи юнаком, допомагав батькові доглядати хворих, коли той направляв зламані кістки.
У 1912 році Яків Головатюк був призваний до армії. Під час Першої світової війни служив у стрілецькому полку в м. Луцьку, згодом направлений до Сибіру, де виконував обов’язки фельдшера. Потім фронт, передова, полон. Німці відправили його в Альпи, де три роки працював у фермера. В 1919 році тікає із полону і повертається до рідного села. Вдома займається звичною селянською роботою, допомагає хворим.
Обравши монаший шлях, у 1925 році Яків приходить до Почаївської лаври. В працьовитості та смиренні виконував усі послухи, покладені на нього.
Пройшовши чернецький іспит, 8 липня 1932 року брат Яків був пострижений з ім’ям Йосиф, а згодом висвячений у сан ієродиякона, у 1936 році – ієромонаха.
Виконуючи різні роботи в лаврі, лікував хворих, особливо прославився як костоправ.
Згодом отець Йосиф з ієромонахом Іринархом оселяється у будиночку на монастирському кладовищі, де проходять більше двадцяти років його життя. Посвятивши себе Богові і ближнім, отримав дар зцілення та прозорливості, він лікував, виганяв бісів, вертав слух глухим, зір незрячим, скорботним подавав відраду й утішення.
Потік хворих не припинявся ні вдень ні вночі. Старцю були відкриті душі всіх людей, їх серця і наміри. А про себе говорив: «Ви думаєте, я святий? Я грішник! А зцілення ви отримуєте по своїх молитвах і своїй вірі».
Влітку паломництво до батюшки Йосифа збільшувалось і сягало п’ятисот осіб щоденно. Після молебнів він запрошував усіх до величезного столу на братську трапезу, після якої виконувалися церковні піснеспіви та духовні канти. Навіть невіруючі після зустрічі з отцем змінювали спосіб життя і прославляли Бога.
Але настали страшні часи гонінь на Церкву, до отця Йосифа почали навідуватись люди із «органів». Та, незважаючи на важкі випробування, до преподобного все приїжджають люди, з найвіддаленіших республік СРСР везли хворих. Він лікував найтяжчі недуги – здоровими ставали навіть ті, від яких відмовились медики. Радянська влада забороняла їздити до старця, навіть автобуси відмінили. Але людей це не зупиняло – вони йшли пішки, їхали підводами.
У 1962 році тогочасна безбожна влада, не знайшовши вагомих аргументів у боротьбі з преподобним, відвезла його в психіатричну лікарню. Там поголили, постригли й посадили в палату до особливо «буйних». Йому вводили ліки, від яких розпухало все тіло й тріскалася шкіра. Муки закінчилися лише з приїздом до лікарні Світлани Аллілуєвої, дочки Сталіна, яку він свого часу зцілив від душевної хвороби. Їй вдалося добитися звільнення старця.
На жаль, повернення до лаври було вже неможливим, і рідні забрали отця Йосифа в село Іловицю. А там невідомі люди в грудні 1965 року побили старця, відвезли за село й викинули посеред болота. Коли ж скривдженого розшукали, то таємно віднесли до лаври, де він прийняв ще суворішу чернечу обітницю – схиму – з ім’ям Амфілохій та з Божою допомогою одужав. Знову став пророкувати і зцілювати, приймати людей, що приїздять до нього з усієї України, Грузії, Молдавії, Середньої Азії та Далекого Сходу. Горе, яке переповнювало людські серця, отець переживав, як власне.
Не стало серед нас отця Амфілохія 1 січня 1971 року. Справжня причина смерті преподобного і досі залишається невідомою. Існують лише припущення та здогади, згідно з якими він помер від отруєння однією з послушниць.
Через 30 років, під час яких не припинялися чудесні зцілення на могилі старця, його мощі були виявлені нетлінними. Їх помістили в печерній церкві поруч із нетлінними останками преподобного Іова Почаївського та зарахували до лику святих.
Пам’ять преподобного Амфілохія Почаївського святкується 1 січня, 12 травня, 23 жовтня, (Собор волинських святих) та у Неділю другу після П’ятдесятниці (Собор усіх святих землі української).
