22 травня – перенесення мощей святителя Миколая Чудотворця

В XI сторіччі Візантійська імперія зазнавала лихоліть. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбиваючи їх мешканців та паплюжачи християнські святині. Мусульмани намірялися знищити й мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. Іще в 792 році начальник флоту Хумейд подався в Мири Лікійські з наміром ­розорити гробницю чудотворця. Але замість неї поруйнував іншу, яка була поруч. Тільки-но святотатці скоїли це, як на морі піднялася страшна буря і майже всі судна розбила.

Опоганення святинь обурювало не лише східних, але й західних християн. Особливо переживали за мощі Миколая християни в Італії, серед яких було багато греків. Мешканці міста Бар, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати реліквію.

В 1087 році барські й венеціанські купці відбули до Антіохії торгувати. І ті, й ті думали дорогою назад узяти мощі святителя і перевезти до Італії. У цьому намірі барці випередили венеціанців і першими прибули в Мири. Щоправда, мощі забрали на борт усупереч бажанню мешканців.

8 травня кораблі припливли в Бар – і радісна звістка облетіла все місто. Наступного дня мощі святителя Миколая урочисто було перенесено в церкву Святого Стефана. Торжество супроводжувалося численними чудотворними зціленнями, що збуджувало ще більше благоговіння до великого угодника Божого. Через рік було збудовано церкву в ім’я святителя Миколая.

Ця подія ознаменувалася встановленням особливого свята. Спочатку його відзначали тільки мешканці міста Бар. В інших країнах християнського Сходу і Заходу воно не було прийняте, незважаючи на те, що про перенесення мощей було широко відомо. Ця обставина пояснюється властивим для середньовіччя звичаєм ушановування переважно місцевих святинь. Крім того, Грецька Церква не встановила святкування цієї пам’яті, тому що втрата реліквії була для неї сумною подією.

Руською Православною Церквою святкування пам’яті перенесення мощей святителя Миколая встановлено згодом на основі глибокого, вже зміцнілого шанування руським народом великого угодника Божого, яке перейшло з Греції одночасно із прийняттям Християнства.

Волин. єпарх. відом.– 2013.– № 5 (102)