Після смерті владики Михаїла 1145 р. князь Ізяслав вирішив висвятити на митрополита Київського Клима Смолятича, причому без згоди Вселенського Патріарха, як це було раніше. Не всі руські єпископи погодились, але деякі, які хотіли догодити князю, висвятили.
Після Ізяслава київський престол перейшов до Юрія. Він не захотів мати митрополитом Клима як незаконно висвяченого.
Вселенський Патріарх прислав митрополита Константина, грека, відлучив від архієрейства й митрополичого престолу Клима.
Через декілька років князь Юрій помер. Почалися великі незгоди за великокняжий і митрополичий престоли. Одні вважали архіпастирем Константина, інші вимагали повернути Климента. Не дійшовши між собою згоди, попросили Патріарха прислати їм нового митрополита. Щоб припинити сварку, Вселенський Патріарх так і вчинив. Але блаженнійший Константин, бачачи незгоду між князями, сам вирішив залишити митрополичий престол ще до приїзду нового владики. Він покинув Київ і виїхав у Чернігів до єпископа Антонія, який також був греком. Дорогою смертельно захворів. Відчувши свою кончину, високопреосвященний Константин написав листа і передав Антонію з умовою, що прочитає після його смерті. 5 червня 1159 р. листа відкрили, у ньому владика Константин заповідав не ховати його, а викинути тіло в поле для з’їдання псам: вважав себе винним у сварці князів. Єпископ Антоній показав це послання чернігівському князеві Святославу Ольговичу, який порадив виконати заповіт покійного. Так і зробили. Вивезли тіло в поле, де воно пролежало три дні, однак не піддалося тлінню.
У цей час в Києві було сонячне затемнення, піднялася буря, навіть стався невеликий землетрус.
Князь дуже злякався, наказав поховати архієрея з належною шаною. Тіло принесли в місто і з почестями віддали землі біля собору Святого Спаса.
Після того як тіло блаженного Константина було поховано, у столиці настав повний спокій. Усі, дивуючись тому, що сталося, славили Бога, Якому віддаємо хвалу нині й навіки.
