Священномученика Симеона, єпископа Персидського, i з ним мучеників Авделая й Ананiї, пресвiтерiв, Хусдазата (Усфазана), євнуха, Фусика, Азата, мучениці Аскитреї та iнших багатьох (344). Преподобного Акакiя, єпископа Мелiтинського (бл. 435). Мученика Адрiана (251). Святителя Агапита, папи Римського (536)...
Четверта неділя після П’ятдесятниці. Зцілення слуги сотника
Із тридцяти трьох зафіксованих Євангелієм чудес Ісуса Христа третина відбулася в місті Капернаумі. Одне з капернаумських чудес сталося одразу після Нагірної проповіді.
Про це у Святому Писанні сказано так: «А як увійшов Ісус до Капернаума, підійшов до Нього сотник і благав Його: Господи, слуга мій вдома лежить розслаблений і тяжко страждає. І говорить йому Ісус: Я прийду і зцілю його. Сотник же у відповідь сказав: Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій. Бо і я – людина підвладна, але, маючи під собою воїнів, кажу одному: іди, і йде; і другому: прийди, і приходить; і слузі моєму: зроби це, і зробить. Почувши це, Ісус здивувався і сказав тим, що йшли за Ним: істинно кажу вам, і в Ізраїлі не знайшов Я такої віри. Кажу ж вам, що багато прийдуть зі сходу й заходу і возляжуть з Авраамом, Ісааком і Яковом у Царстві Небесному. А сини Царства вигнані будуть у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. І сказав Ісус сотникові: іди, і, як вірував ти, нехай буде тобі. І одужав слуга його в ту ж мить» (Мф. 8:5–15).
Піклуючись про свого слугу (раба), капернаумський сотник здивував Христа своєю вірою і смиренням. Досягаючи певного суспільного статусу, титулу або керівної позиції, багато людей переповнюються гординею, пишаються своїми успіхами та переоцінюють особисті можливості. Римським солдатам прищеплювали високу самооцінку та впевненість у вищості завойовників над підкореними народами.
Проте сотник був винятком. Його слова відкривають глибину смирення душі: «Господи! Я недостойний, щоб Ти увійшов під покрівлю мою; але промов тільки слово, і видужає слуга мій». Приклад сотника вчить, що істинно віруючі бачать власні недосконалості та визнають себе негідними в очах Божих. Натомість грішники вважають себе гідними й виправдовують власні беззаконня.
Євангельське читання цієї неділі закликає нас укотре подумати над своїм духовним буттям та утвердити нашу віру в божественність і спасенність описаних подій. Сотник, безперечно, прибув до Палестини язичником, служив поганській Римській імперії, але там, у Галилеї, в нього в душі сталися певні зміни. Живучи серед юдеїв він відчув правильність єдинобожжя, – істини, що зберігалася у єврейському народі з часів прабатьків і патріархів. Бо, згідно Євангелієм від Луки, цей сотник побудував навіть синагогу за власний кошт і за те став там шанованим. Він вважав себе недостойним, щоб Господь увійшов до нього, але став більш достойним, ніж будь-хто інший, бо Христос увійшов у дім його серця й подарував йому мир і можливість успадкувати Царство Небесне.
Але що керувало цією людиною? Віра, тільки глибока, щира віра. А ще – милосердя і співчуття, яке він проявив до свого ближнього, бо став подібним до євангельського доброго пастиря, що покинув дев’яносто дев’ять овець – у даному випадку воїнів – і пішов, щоб попіклуватися про одного. Це приклад смирення і християнського життя, приклад, який показав не єврей і цим долучив себе до вибраного Авраамового народу, духовного народу. Саме таким людям обіцяно Царство Господнє.
Православна Церква вимагає тяжкої праці над собою, вимагає боротьби з власними гріхами. Вона закликає до смирення, до терпіння і до інших християнських чеснот. А вони даються нелегко. Часто християни падають під натиском спокус, але потім піднімаються і йдуть до Христа, до Царства Божого. Недаремно Господь сказав, що Царство Боже досягається силою, і ті, хто докладає зусиль, досягають його.
Прославлення і пізнання Бога – це ті два чинники, що повинні нами керувати, і ми повинні направити всі розумові й душевні сили на досягнення віри в промисел Божий над нами. І коли будемо мати хоч частину тої віри, що була в сотника, то зможемо досягнути духовної досконалості, спасіння власної душі.
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Капеланська служба єпархії
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Маневицький деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бонис Іван, протоієрей
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Вронський Олександр, священик
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Зеленко Іван, протоієрей
- Кованський Артем, священик
- Константин (Марченко), архімандрит
- Лазука Микола, протоієрей
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лівончук Сергій, священик
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Пушко Віктор, протоієрей
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Семенюк Іван, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Черенюк Ярослав, священик
- Шняк Василь, протоієрей
- Коць Микола, архідиякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Гребенюк Віктор
- Савчук Лариса