Ікона «Волинська Богоматір»

Цей образ, який датується початком XIV ст., походить із луцького Покровського храму. Матеріал і техніка виконання: дерево (липа), паволока (лляне полотно, наклеєне на дошку), левкас (ґрунт із крейди і клею), темпера, золочення. Реставрований 1962 року в майстерні Державного Російського музею Ленінграда М. Перцевим. Зберігається в Національному художньому музеї України в Києві (у Музеї волинської ікони – точна копія, яку виготовив Анатолій Квасюк).

«Волинська Богородиця», яку Церква вшановує 13 липня, відзначається досконалим, строгим і величавим стилем. Належить до іконографічної схеми «Дороговказиці» (по-грецьки «Одигітрія») і має особливий, рідкісний на Україні тип «Прекрасної собою» (по-грецьки «Перивлепта»). В урочистий стрій композиції вплетено задушевні ноти, зокрема, нахил голови Марії, які надають образу емоційності й чулості.

У живописній практиці тих часів органічно перепліталися візантійські та західноєвропейські мотиви, що вливалися в живий і потужний організм нашого національного малярства. Колір в іконі чистий, яскравий, світлоносний, тому що Богородиця з Дитям виступають носіями світла. Неосяжну велич образів виражено звучанням трьох основних кольорів: червоного, синього і жовтого, які поглиблюють темно-коричневий мафорій (покров, що огоротає голову і плечі) Марії до майже чорного, чим вносить відчуття невимовної скорботи. У ті часи тему радості незмінно супроводила тема печалі, яка мала благородний, одухотворений вияв і не переходила у відчай. Величавий образ Матері сповнений високого морального змісту, гідності й людяності.

Автором ікони «Волинська Богоматір» дослідники називають Петра Ратенського, митрополита Київського, пізніше Московського, родом волинянина. Замолоду він був ченцем Верхратського монастиря над річкою Ратею, що на Белзькій землі (нині Польща). У Москву він привіз волинську іконописну традицію.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 6–7 (55–56)