Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна Статті28 липня – рівноапостольного князя Володимира
Статті

28 липня – рівноапостольного князя Володимира

Віталій КЛІМЧУК Рівноапостольний князь Володимир

Небагато імен на скрижалях історії можуть порівнятися за значенням з ім’ям святого рівноапостольного Володимира, хрестителя Київської Русі. Володимир був онук святої рівноапостольної Ольги, син Святослава. Мати його Малуша – можливо, дочка Малка Любечанина, якого історики ототожнюють з Малком, князем древлянським (Древлянський край – це сучасна Волинь). Спираючись на численні археологічні факти, деякі науковці дійшли до висновку, що ймовірним місцем народження князя є село Будятичі на Волині (Іваничівський район). Але цього дня відзначаємо не його народження, а перехід у вічність.

Щоб увійти в майже повністю християнізовану на той час Європу, Русь та її очільники повинні були бути християнськими. Країна переживала всебічну кризу, а її реорганізація на основі язичницької віри зазнала невдачі. Тож Володимир вирішив хреститися, але не хотів підпорядковувати Русь грекам.

Справа прийняття такого Хрещення полегшилась для нього зовнішніми обставинами. Візантійську імперію струсили удари бунтівних полководців Варди Скліра і Варди Фоки, кожен із яких уже приміряв царську корону. У важких умовах імператори, брати-співправителі Василь і Костянтин Болгаробоєць, звернулися за допомогою до Володимира.

У нагороду за військову поміч Володимир просив руки сестри імператорів Анни, що було для 28 липня – рівноапостольного князя Володимира візантійців нечуваною зухвалістю. Принцеси крові ніколи не виходили заміж за «варварських» государів. Ті відповіли йому, що царівна може бути дружиною тільки християнина. Тоді Володимир оголосив, що бажає прийняти християнську віру. Охрестившись (імовірно, в 987-му, а не в 988 році, як традиційно вважалося раніше) і повернувшись до Києва в супроводі грецьких священиків, Володимир насамперед звелів хреститися своїм синам, і вони зробили це в Хрещатицькому джерелі. Слідом за ними ввійшли у хрест і багаті бояри. Тим часом Володимир приступив до винищування ідолів, і головний з них – бога Перуна – був з наругою стягнутий з гори й кинутий у Дніпро.

За поваленням ідолів послідувало охрещення киян. Володимир оголосив, щоб усі жителі столиці з’явилися у визначений день на річку для прийняття Хрещення (це була притока Дніпра Почайна): «Якщо хто не прийде завтра на річку – багатий чи бідний, жебрак або раб – буде мені ворог». Кияни увійшли в річку, хто по шию, хто по груди; дорослі тримали на руках немовлят; священики на березі читали молитви. Як бачимо, хрещення киян відбулося під примусом, без належної підготовки. На превеликий жаль, подібне відбувалось і в інших місцях: «Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем», з гіркотою згадували опісля.

Після Києва і його околиць Христову віру було насаджено у Новгороді. Перший київський митрополит Михаїл у 990 р. прибув сюди з шістьма єпископами в супроводі Добрині, дядька Володимира. Спочатку повергли ідола Перуна, як і в Києві, волочили по землі й кинули у річку Волхов; після цього хрестили народ. Із Новгорода митрополит Михаїл у супроводі чотирьох єпископів і Добрині прибув до Ростова і тут хрестив багатьох, висвятив пресвітерів і заснував храм. Утім, язичництво довго трималося в Ростові, так що перші два єпископи Ростовські, святі Феодор та Іларіон, після багатьох зусиль змушені були залишити місто.

У 992 році Християнство було насаджено в Суздальському краї. Сюди прибув великий князь Володимир із двома архієреями. Суздальці більш охоче хрестилися.

Взагалі християнська віра попервах поширювалася переважно біля Києва і по великому водному шляху – від Києва до Новгорода. Від Новгорода вона поширилася по волзькому шляху. Під впливом нової віри слов’янські та угро-фінські племена почали об’єднуватися в єдину державу.

Але священнослужителів, які могли проповідувати руською та угро-фінськими мовами, було дуже мало, а літератури ще менше. Тому прийняття Християнства ставало часто-густо формальним, переплетим із язичництвом.

Однак епоха святого Володимира була ключовим періодом для державного становлення православної Київської Русі. Об’єднання східно-слов’янських земель та оформлення кордонів держави Рюриковичів відбувалися у напруженій духовній і політичній боротьбі з сусідніми племенами і державами. Хрещення Київської Русі від православної Візантії було найважливішим кроком її самовизначення.

Але на півночі назрівала біда. Син Володимира Ярослав, ще не настільки «мудрий», яким увійшов пізніше в історію, утримуючи Новгородські землі, задумав відділитися, завів окреме військо, перестав платити до Києва звичайну данину і десятину. Єдності Русі, за яку все життя боровся Володимир, загрожувала небезпека. У гніві й скорботі великий князь повелів готуватися до походу на Новгород. Однак у приготуваннях до останнього свого, на щастя, так і не здійсненого, походу хреститель Київської Русі важко захворів і віддав дух Господу в селі Берестові 15 (28) липня 1015 року. Він правив 37 літ, з них 28 прожив у святому Хрещенні.

Ім’я та справа рівноапостольного Володимира, якого стали називати Красним Сонечком, пов’язане зі всієї наступною історією Церкви. «Ним ми обожилися і Христа, Істину життя, пізнали», – засвідчив святитель Іларіон.

На рівноапостольного князя Володимира з 2008 року, після указу Президента Віктора Ющенка, в нашій країні відзначається День хрещення Київської Русі-України. Проте доти цю подію традиційно відмічали у празник, про який поведемо річ далі.

Волин. єпарх. відом.– 2013.– № 7–8 (104–105)

28 липня 2023 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери