29 вересня – Преподобного Кукші, сповідника Одеського

Святий пророк Давид за 400 років до Різдва Христового сказав: «Дивний Бог у святих своїх...» – і цими короткими словами висловив велич істинного Бога, його вияв у світі через вибраних своїх.

Згідно з історичними свідченнями, поклоніння святим і їх священним мощам зародилось ще в апостольські часи і збереглось до нинішнього часу, засвідчуючи, що коли люди звертаються по допомогу до святого, то таке звернення не є пустослів’ям. Святі не тільки допомагають людям у різних життєвих ситуаціях, але і спонукають до наслідування їх подвигу для досягнення спасіння і життя вічного.

Одним із таких подвижників був наш сучасник – старець преподобний Кукша, за життя свого відомий майже на весь колишній Союз, але нове покоління нічого не знає про його життя, хоча його нетлінні мощі перебувають у нас в Україні – в Одесі, а частинка з них є в Луцьку, у церкві Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Схиігумен Кукша народився 1874 року в с. Гарбузинка колишньої Херсонської губернії (нині Миколаївська область). Кузьма Величко – так звали старця в миру – з молодих років любив тишу й усамітнення, майже весь час проводив у храмі. У 20 років уперше пішов на поклоніння в Єрусалим, а на зворотному шляху відвідав Афон. Коли на Афоні настоятель Пантелеймонівського монастиря благословляв паломників на дорогу додому, Кузьма виявив бажання залишитись на Святій Горі. Настоятель був людиною похилого віку і прозорливцем, тому сказав хлопцю: «Ну, гаразд, їдь додому – через рік повернешся».

Про своє бажання стати монахом Кузьма розповів, коли сім’я впорядковувала обійстя. Саме в цей час батько рубав дрова, його відповідь була різка й однозначна: «Ще раз почую про монастир – порубаю, як цю гілляку!» На допомогу Кузьмі прийшла мати Христина, яка, благословивши сина в монастир іконою Казанської Божої Матері, зібрала братів, щоб умовити чоловіка відпустити сина. Змилостивилося серце Кирила Величка й відпустив сина в монастир.

Прибувши на Афон, Кузьма, або ж по-церковнослов’янськи, Косма отримав благословення в просфорню і невдовзі прийняв постриг з іменем Константин, проживши в Пантелеймонівському монастирі понад 17 років. А 1912 року переселився в Києво-Печерську лавру, де через деякий час був пострижений у велику схиму з іменем Кукша. У 30-ті роки лавру закрили, монахів розігнали. 1938 року був заарештований і о. Кукша. Випробування були важкими, тільки 1948 року отець повернувся до Києва з далекого Сибіру. Відразу був знову прийнятий у лавру.

1953 року о. Кукшу перевели до Свято-Успенської Почаївської лаври. Усі, хто приїздив сюди, старалися обов’язково потрапити на сповідь до о. Кукші, люди до нього стояли сотнями.

Одного разу, коли старець захворів, усі ченці й миряни молились до Божої Матері за здоров’я отця, і через тиждень в келію до старця зайшов преподобний Амфілохій і сказав: «Вимолили діти духовні, вставай, отче!» Три роки Кукша пробув у Почаєві. Далі – монастир Святого Апостола Йоана Богослова в Чернівецькій області і Свято-Успенський Одеський монастир, де 1964 р. о. Кукша закінчив земний шлях. Він повчав своїх духовних чад ніколи не бути гордовитими, не робити нічого напоказ і творити Ісусову молитву. А ще говорив: «Прийде час – у льохах молитись будете».

Багато хвороб зціляв старець, навіть «невиліковних». А в наші дні люди отримують зцілення і благословення від нетлінних мощей преподобного. Канонізований схиархімандрит Кукша Новий 4 жовтня 1994 року.

Преподобний отче наш Кукшо, моли Бога за нас!