Українці в Литві

Українського цвіту – по всьому світу. Наші земляки у пошуках кращої долі шукають місця під сонцем у різних країнах. Здобувши ліпший матеріальний статок, рано чи пізно, але справа доходить до духовності. Українські традиції, усна народна творчість, свята – все це формує образ українця за кордоном.

Литва – одна із таких країн, де українство дає про себе знати дружньою спільнотою навколо національних цінностей і, зокрема, релігії. Православ’я Київського Патріархату заявляє про себе щирою потребою у самовираженні, здобутті права на власний храм. У місті Вільнюсі українська громада здійснює конкретні кроки для будівництва храму КП. Але, треба визнати, не все складається легко і просто у цьому важливому питанні.

Більш детально на цю тему розмовляємо із протоієреєм Володимиром Мицьком, камінь-каширським деканом і настоятелем парафії Святителя Миколая Чудотворця в Камені-Каширському.

– Отче, поясніть зв’язок поліського містечка Каменя зі столицею Литви Вільнюсом. Як саме утверджується наш Патріархат в Прибалтиці?

– У Литві з кожним роком зростає кількість українців, які бажають мати свій храм для звершення Літургій та молебнів. Вони потребують і звершення православних обрядів, які утверджують наші національні духовні цінності. Два роки тому з благословення керуючого Волинською єпархією УПЦ КП митрополита Михаїла розпочато створення української громади в місті Каунас. Це досить складний процес. За рік громада лише зуміла добитися у державному реєстрі свого номера релігійної громади під назвою «Усіх святих землі української», головою обрано Володимира Кулика.

Особисто мені доля всміхнулася можливістю побувати в цій прибалтійській країні у складі української делегації в листопаді минулого року. У Каунасі представники Посольства України в Литовській Республіці спільно з українською громадою Вільнюса та Каунаса, представниками суспільно-політичного руху «Саюдіс», Союзу стрільців Литви, Збройних сил Литви, курсантами Каунаського кадетського ліцею, парафіянами храму Пресвятої Трійці УГКЦ у Вільнюсі, вірними Київського Патріархату, литовською громадськістю взяли участь у вшануванні пам’яті жертв Голодомору ١٩٣٢-١٩٣٣ років в Україні. Тоді мені було надано можливість відслужити панахиду.

– До становлення українського храму у Вільнюсі причетні поважні особи – президент Литви Даля Грибаускайте та Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Які результати їх домовленостей уже стали відчутними?

– Задля можливості мати церкву Київського Патріархату у Вільнюсі Патріарх Філарет звернувся з офіційним листом до президента Литви Далі Грибаускайте, в якому обґрунтував потребу української громади в релігійному духовному центрі. Виділення землі та будівництво храму відбувається досить повільно внаслідок державних законів Литви. В Україні землевідведення та будівництво відбувається значно простіше. Людиною, яка натхненно займається розбудовою храму та товариства, є Іван Букавін, громадянин Литви, що мешкає у Вільнюсі. На даний час проводиться реєстрація громади, яка носитиме назву «Святих рівноапостольних Володимира і Ольги».

– Окрім служб та обрядів, яких іще духовних заходів можна очікувати у створених храмах?

– Яскравим прикладом співпраці, не тільки у формі молебню, була наша зустріч із нагоди річниці Голодомору в Україні. Після завершення служби усі присутні взяли участь в урочистій церемонії покладання квітів та запалення свічок біля меморіальної дошки полковнику армії УНР Євгенові Коновальцю, розташованої у центрі міста, на стіні будинку, в якому він жив, на алеї Свободи. До речі, він мав литовське громадянство. У музеї Каунаського замку за сприяння Посольства України відбувся показ документального фільму «Територія Голодомору: пам’ять невмируща», створеного Канадським музеєм прав людини (м. Вінніпег) спільно з Меморіалом жертв Голодомору
(м. Київ), а також дискусія на тему «Голодомор в Україні ١٩٣٢ – ١٩٣٣ років: пам’ять та уроки». Усі учасники меморіальних заходів приєдналися до Всеукраїнської акції «Запали свічку». Було викладено свічки у формі Державного Герба України та Державного Герба Литовської Республіки, пролунали Державні Гімни України та Литви, пам’ять загиблих було вшановано хвилиною мовчання. Акції також відбулися у Вільнюсі, Клайпеді. Того ж дня біля Посольства України було приспущено Державний Прапор України, запалено свічки пам’яті.

З Божою допомогою розпочата справа має увінчатися не тільки будівництвом храмів у столиці та інших містах Литви, а створенням активно діючого українського культурного центру.

Волин. єпарх. відом.– 2018.– № 03 (160)