Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіВістка з окопів
Статті

Вістка з окопів

Богдан МУХА, військовослужбовець Священик Олександр Вронський (ліворуч) і автор допису Богдан Муха

Я на той час проходив військову службу в танковому батальйоні 14-ї бригади у зоні АТО. І тут до мене телефонує отець Олександр Вронський, з яким я познайомився ще в 2013 році, та поцікавився, чи може він приїхати до мене і передати волонтерську допомогу бойовому батальйону. Я поговорив із керівництвом, яке дало дозвіл на приїзд.

16 березня 2016 р. отець Олександр разом з іншими священиками з Волинської єпархії приїхав у с. Єлизаветівка Донецької області. Він провів невеличку службу для нас на місці зустрічі, вручили нам іконки, хрестики та продукти харчування, які мали передати нашим побратимам від прихожан церков УПЦ КП.

Надалі о. Олександр приїздив не раз туди, де я проходив військову службу, – і в інші військові частини. Завжди привозив і письмові звісточки. Одного разу він привіз воякам малюнки-листи від учнів НВК № 24 м. Луцька і попросив мене організувати відповіді на них.

Але солдати до письма не вельми охочі. Ніхто, крім мене, не виявляв особливого бажання. Що написати дітям у відповідь – я не знав, і тому вирішив вичекати. Ходив по батальйону, читав книги, говорив з бійцями, заступав у наряди, носив дерева, рубав дрова, виконував інші обов’язки військової служби, надіявся, що мене це може підштовхнути до написання. Десь через місяць я таки сів і почав писати листа. Писав я його в палатці, в якій проживали військовослужбовці взводу технічного забезпечення.

Лист у мене вийшов ось таким:

Учням *-А класу ЗОШ № 24 м. Луцька: Діані Ц.,
Іллі Г., Марку В. , С. В., Саші К. , Юрі М. , Владиславу К., учениці Оксані (не вказала свого прізвища), учням, що не вказали місця свого навчання: Олександру І., Анастасії І., Роману П., Дарині Ф.,
Дмитру В., Роману Б., Вікторії М., Катерині Г., Радмилі (не вказала свого прізвища) і ще шістьом учням, які побажали залишитись інкогніто, які направили свої малюнки-звернення бійцям АТО.

Бажаю здоров’я, дітворо!

Саме так, бажаючи здоров’я, вітаються військовослужбовці один з одним. Так з вами привітався військовослужбовець Збройних сил України, водій зенітно-ракетного взводу танкового батальйону 14-ї бригади Богдан Муха. Я лучанин. Наразі в складі своєї військової частини виконую бойові завдання в зоні проведення Антитерористичної операції поблизу с. Богоявленка Мар’їнського району Донецької області (сподіваюсь, на карті ви знайдете місцезнаходження цього населеного пункту).

У березні 2016 року до нас у військову частину приїхав мій знайомий – отець Олександр, настоятель храму Преподобного Іова Почаївського, розташованого неподалік вашої школи, який привіз продукти харчування та інше майно від волонтерів учасникам бойових дій. Мені дістались малюнки-послання від вас, за які я від свого імені та від імені всього танкового батальйону дякую.

Ось Катерина Г. свій малюнок адресувала «Герою!!!», а отець Олександр сказав, що цей лист мені. Я вважаю, що Катерина чи отець Олександр помилились, бо ніякий я не герой. Нічого геройського я тут не зробив, оскільки виконувати накази своїх командирів та захищати свою Вітчизну – це не геройство, а обов’язок, який я намагаюсь виконувати належним чином. І таких, як я, у нашому батальйоні декілька сотень. І жоден з нас ще не має звання Героя України. Якщо появиться у нас такий Герой, то, Катерино, передам Ваш малюнок йому.

Свої листи-малюнки Радмила, Вікторія М., Дмитро В., Дарина Ф. шлють «Моєму захиснику». Не знаю, Радмило, Вікторіє, Дмитре та Дарино, чи персонально про мене ви думали, посилаючи свої звернення, але отець Олександр сказав, що листи мені. Приємно, що мене знають в школі № 24 м. Луцька. Дійсно, я і мої побратими захищаємо і вас, і інших від ворога.

Анастасія І. , Діана Ц., Оксана бажають учасникам АТО повернутись живими, а С. В. та інші додають, щоб ми повернулись і здоровими. На це, дітворо, скажу вам, що на все воля Божа: як Бог дасть, так і буде. Дасть Бог мені та моїм побратимам повернутись живими та здоровими, то так і буде. А чи повернусь я живим і здоровим, ви зможете дізнатись, коли я появлюсь у храмі отця Олександра на недільній службі, куди, зазвичай, навідуюся щонеділі, коли знаходжусь в Луцьку. Отож, якщо захочете мене побачити, то навідуйтесь і ви у храм Преподобного Іова Почаївського на недільну службу, куди обов’язково я прийду після повернення з АТО (у відпустку, під час ротації чи після завершення війни). До зустрічі!

Із листа-малюнка Іллі Г. я довідався, що він бажає, щоб війна закінчилась, а Владислав К. хоче, щоб це трапилось у цьому році. Дякую за таке побажання. Ми всі тут цього хочемо не менше, ніж ви. А, можливо, навіть і більше, бо наші дітки то нас, своїх батьків, не бачать вже тривалий час.

І всіх цікавить, а чим має закінчитись війна? Юра М. хоче, «щоб Україна перемогла», Саша К. просить нас: «виграйте війну», і Роман Б. бажає перемоги. Дорогі дітки, скажу вам таке: я не лише вірю в те, що війна закінчиться перемогою України. Я це знаю. Так, Україна переможе, іншого не може бути.

У нашому батальйоні є представники багатьох областей. У нас тут є україномовні та російськомовні, інколи чую циганську мову. Серед нас є українці, росіяни, білорус із Сумщини, є азербайджанець із м. Києва. І всіх нас об’єднує бажання захищати свою Вітчизну від ворога. А «когда мы едины – мы непобедимы». Тому нас попереду чекає лишень одне: перемога над ворогом. І в цьому нам допоможе весь світ. Але до цієї перемоги потрібно йти не покладаючи рук. І успіх прийде. Пам’ятаєте, як із цього приводу сказано в Державному Гімні України: «згинуть наші воріженьки, як роса на сонці». І наша держава Україна, яка зображена у вигляді кораблика на малюнку Романа П.,
бурхливими водами сьогодення обов’язково допливе до щасливої гавані.

Хочу окремо виділити малюнок-послання Марка В. Він привернув мою увагу словами «Я люблю Україну». І це прекрасно – жити в любові. І ви всі, дітки, також любіть Україну, щиро, безкорисно.

Коли я писав вам цей лист, до мене підійшов мій побратим Сергій Лукоянов, він з м. Корсуня-Шевченківського, що на Черкащині. Побачив малюночок Олександра І. (на синьому фоні виконано жовтим кольором Герб України в рамці, навколо якого колом розташовано сім зірок), забрав його собі та повісив над своїм тапчаном, на якому спить, і сказав, що цей малюночок буде з ним постійно, допоки він в АТО. Решту малюнків, дітки, бійці розберуть собі також.

Ще раз скажу слова подяки за надіслані вами, дітки, малюночки нам. Цим ви вносите свою лепточку в нашу спільну перемогу над злим та сильним ворогом. Але цієї участі замало, як на мене. Чому я так вважаю? Дивіться. Я думаю, що цієї війни не було б, якби українці з гідністю ставились до себе, змусили б себе поважати належним чином, поважати нашу державу, наш вибір, не мовчали б на прояви зверхності щодо нас, нашого минулого, сьогодення та майбутнього. А чинити супротив зазіханням щодо нас ми зможемо, якщо матимемо високий рівень знань. Тож, дітворо, слід і вам приєднуватись до нашої боротьби проти спільного ворога і якомога наполегливіше оволодівати тими знаннями, які викладають у школі. Чим якісніші у вас будуть знання, тим вищою буде ймовірність того, що війна на Україну не прийде знову. Тож до боротьби, дітки! До перемоги! Слава Україні!

Волин. єпарх. відом. – 2018.– № 4 (161)

19 квітня 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери