Мучеників Марка, єпископа Арефусiйського, Кирила, диякона, та iнших багатьох (бл. 364). Преподобного Йоана, пустельника (IV). Святителя Євстафiя, сповідника, єпископа Вифинiйського (IX)...
«Як Вам після возз’єднання?» Розповідають священики ПЦУ, що донедавна були в МП
Як відомо, не всі парафії УПЦ (Московського Патріархату) рішенням громади переходять у лоно Православної Церкви України разом зі своїми душпастирями. Чому так складається, які тривоги та сумніви не дозволяють батюшкам підкоритись думці прихожан і, врешті, здоровому глузду? Це ми намагалися з’ясувати у тих панотців, котрі не покинули свою паству і зробили мужній, усвідомлений крок, перейшовши зі своїми громадами до офіційно, канонічно визнаної Української Церкви.
Протоієрей Павло Кліцук, настоятель парафії Різдва Пресвятої Богородиці в с. Мерва Горохівського благочиння:
– Я взагалі чекав того моменту, коли Українська Церква отримає Томос і ми зможемо перейти в її лоно. Більше того, спілкуючись із колегами-священиками уже давно ми сформували єдину позицію щодо конкретних кроків цього історичного переходу. Ми не були у великому захваті від діяльності Кирила та Онуфрія, мали свою патріотичну українську позицію. Те, що нині відбувається таке протистояння і незгода багатьох душпастирів підтримати паству, – для мене дуже дивно і несподівано. Пов’язую це із тим, що свого часу семінаристи, майбутні священики виховувались у якомусь рабському дусі, далекі від самостійного мислення.
Думаю, що Божа благодать в якийсь момент покинула Російську Церкву. Кирил перестав згадувати на Літургіях Вселенського Патріарха Варфоломія, не визнав його рішень – і тепер маємо результат. Владика Нафанаїл, звичайно, нас збирав, переконував у своїй правоті, проте для людей мислячих ті аргументи були надто мілкими.
Хочу відзначити, що йшов до кабінету владики Михаїла як представника ПЦУ без будь-якої боязні, навіть з душевним теплом, яке було взаємним. Мене підтримав благочинний Горохівського деканату Андрій Сидор, інші священики із Волині. Взагалі вважаю, що об’єднану Православну Церкву України створено з Божої благодаті, бо постійно відчуваю Його поміч. Господь почав відділяти, як гласить Біблія, «козлів від овець», і на це потрібно певний час. Священики Московського Патріархату повинні усвідомити неминучість і правильність того шляху, на який вказує Творець. Прискорювати події не варто, все на свої місця розставить час. Вважаю, що не я відійшов від МП, а Москва відійшла від нас, і ми залишились в Українській Церкві.
Я був ладний розпочати службу в ПЦУ з нуля, з простого ієрея, проте всі мої звання та заслуги збережено, за що вдячний новому керівництву. До храму приходять ті ж люди, навіть прихильники МП. Якихось агресивних дій не відбувається. А багато моїх колег, що вперто не визнають ПЦУ, ладні вдягти на себе образ «гонимих» і навіть податися служити до Росії, якщо їх там чекають.
Протоієрей Микола Смолярчук, настоятель парафії Благовіщення Пресвятої Богородиці в с. Раків Ліс Камінь-Каширського благочиння:
– Рішення перейти до Православної Церкви України виникло не спонтанно. Мабуть, таки стримувало те, що не було визнано офіційно української структури. Тепер уже, здавалося б, ніщо не повинно заважати і прихожанам, і душпастирям прийняти свідоме рішення. Більшість простих людей, розуміючи ситуацію, ідуть в лоно рідної Церкви. А ось священиків, на мою думку, лякає те, що нібито потрібно буде служити українською мовою. Скажу відверто: все свідоме служіння я послуговувався староцерковною мовою, і насправді перевчитись на інший лад таки дійсно непросто. Таке питання я ставив митрополиту Михаїлу, на що він дав однозначну відповідь: «Служіть так, як кому подобається». І дійсно, з часом можна поступово виголошувати молитви українською: вони, мабуть, краще будуть зрозумілі молодим прихожанам. Але питання мови не є принциповим.
Коли ступив на подвір’я луцького Свято-Троїцького собору – відчув якийсь благодатний спокій. За мить він підсилився, коли зустрівся із новим владикою. Колишній керуючий єпархією Нафанаїл був для нас аж надто високим чином і вимагав до себе особливого ставлення. А владика Михаїл – досить людяний і простий у спілкуванні, вміє слухати і чути. Це мене неабияк утвердило у правильності свого рішення.
У нашому Свято-Благовіщенському храмі села Раків Ліс відбувається протистояння. Біля двохсот прихожан, вірних Москві, очолив мій колишній клірик отець Ростислав, і вони разом відстоюють свою позицію. Але ж за ПЦУ у селищі підписалося понад півтори тисячі людей! Пастир повинен бути з паствою, тим більше, що ми всі українці, і триматися у нинішній час вірності північному сусідові нам не личить.
Мої колеги-священики, ті, що сумніваються і не роблять конкретних кроків до визнання ПЦУ, чомусь і досі не вірять у її канонічність, вважають нашу Церкву «розкольницькою». Важко їх зрозуміти, бо це ж елементарне несприйняття об’єктивної інформації. Відмовившись від рішень Вселенського Патріархату, Московський Патріархат сам став розкольницьким. Щиро дивуюся своїм колегам, і навіть не знаю, яку перспективу вони бачать у подальшому служінні. Призвання душпастиря залишається незмінним – вірою і правдою служити Господу і людям.
Протоієрей Павло Сукманський, настоятель парафії Архістратига Михаїла в с. Бужани Горохівського благочиння:
– У цьому році буде рівно два десятки літ мого священнослужіння. За ці роки у мене сформувався не тільки світогляд, а й широке коло однодумців, з якими можна вирішувати серйозні справи. Громада вирішила майже одноголосно перейти у Православну церкву України. А це означає, що рішення визріло набагато раніше. Саме на прохання і бажання прихожан у нашому храмі служби здійснюються українською мовою, а не староцерковною. Ініціатива переходу пішла від громади. Як я міг перечити здоровому глузду людей?
Але відбувся цікавий факт. Тільки люди проголосували за перехід, тільки почали документально оформлювати протокол рішення, як відразу у Волинській єпархії УПЦ (МП) з’явився указ керуючого Нафанаїла про відсторонення мене від служби і Причастя. Указ датовано 11-м лютого, а ми поїхали реєструватися до Луцька в ПЦУ тільки 13-го лютого… Поспішність такого указу дивна ще й змістом: навіть за смертні гріхи (буває, що священик за кермом здійснить смертельне ДТП) не відлучають від Причастя, а в даному випадку – «найвища кара…». Я знав, на що йду, пішов за громадою, бо українець. Мій патріотизм вимірюється поїздками в АТО, зустрічами з бійцями, підтримкою духовною та матеріальною. Там я зустрічався із капеланами з Київського Патріархату, ми знаходили спільну мову, яку вдалося практично продовжити після Томосу із рук Варфоломія.
Реєструватися ми приїхали у Волинську єпархію до митрополита Михаїла цілою делегацією з активних свідомих прихожан. Разом з нами були прихожани з інших храмів, але без священиків: вони виглядали розгубленими, наче сироти. Душпастирі їх не підтримали. Ставлю собі питання: а як же ви служили перед паствою, чому у вас не було єдності і спільності думок?
В єпархії нас прийняли дружньо і радісно. Владика Михаїл, канцлер Микола Цап, інші священики вділили нам максимум уваги і розуміння. Зустрівся із давнім приятелем капеланом о. Сергієм, зустрілися як брати по духу.
Звичайно, у кожного священика, який тримається за УПЦ (МП), є свій вибір і життєвий шлях. Рішення всі мають прийняти самостійно. Але те, що їх переконують у повній самостійності УПЦ, – явна неправда. Чому ж тоді, коли Кирил відмовився визнавати рішення Вселенського Патріарха, його підтримала так звана повністю незалежна УПЦ?
Всім священикам, які ще сумніваються щодо переходу, слід з’ясувати для себе просту істину: кому вигідна ворожнеча між православними України? Хто розпалював неприязнь, коли КП був ще не визнаним, і кому вигідно розмежовувати нас у час повного визнання і канонічності, дарованої Всевишнім?
- Предметно-тематичні рубрики
- Адміністративно-територіальні
- Єпархія
- Капеланська служба єпархії
- Кафедральний собор Святої Трійці в Луцьку
- Деканат монастирів
- Горохівський деканат
- Камінь-Каширський деканат
- Ківерецький деканат
- Луцький міський деканат
- Луцький районний деканат
- Маневицький деканат
- Ратнівський деканат
- Рожищанський деканат
- Старовижівський деканат
- Цуманський деканат
- Шацький деканат
- Волинська православна богословська академія
- Персоналії
- Михаїл (Зінкевич), митрополит
- Філарет (Денисенко), почесний Патріарх
- Александрук Анатолій, протоієрей
- Андрухів Дмитро, протоієрей
- Антонюк Віталій, протоієрей
- Арсеній (Качан), ієромонах
- Близнюк Юрій, протоієрей
- Бодак Роман, протоієрей
- Бонис Іван, протоієрей
- Бучак Михайло, протоієрей
- Вакін Володимир, протоієрей
- Вронський Олександр, священик
- Гринів Богдан, протоієрей
- Гуреєв Іван, священик
- Димитрій (Франків), ієромонах
- Зеленко Іван, протоієрей
- Кованський Артем, священик
- Константин (Марченко), архімандрит
- Лазука Микола, протоієрей
- Ледвовк Сергій, протоієрей
- Лехкобит Віталій, протоієрей
- Лівончук Сергій, священик
- Макарій (Дядюсь), ієромонах
- Мельничук Михайло, протоієрей
- Мицько Володимир, протоієрей
- Мовчанюк Андрій, протоієрей
- Нестор (Олексюк), ієромонах
- Никодим (Смілий), ієромонах
- Пушко Віктор, протоієрей
- Савчук Микола, священик
- Святополк (Канюка), ігумен
- Семенюк Іван, протоієрей
- Собко Віталій, протоієрей
- Хромяк Андрій, священик
- Цап Микола, протоієрей
- Цилюрик Ігор, протоієрей
- Черенюк Ярослав, священик
- Шняк Василь, протоієрей
- Коць Микола, архідиякон
- Анастасія (Заруденець), ігуменя
- Марія (Ігнатенко), ігуменя
- Гребенюк Віктор
- Савчук Лариса