Ідемо до 1700-ліття Першого Вселенського Собору, котрий установив один день Пасхи для всіх...
325 року, з 14 червня по 25 серпня, в місті Нікея (тепер Ізник у Туреччині) в імператор-ських палатах відбувся Перший Вселенський Собор Християнської Церкви.
Вселенські Собори – це найвищий орган управління в християнстві, на них вирішують найголовніші питання (щоправда, вже не скликалися багато століть). І римський імператор Константин, у 313 році запровадивши Христове вчення як державну релігію в своїй державі, зіткнувся з необхідністю організувати саме такий Собор. У ньому взяли участь сотні найбільш авторитетних богословів з усієї імперії – єпископи, пресвітери, диякони. Папи Римського, щоправда, не було, тільки повноважна делегація (всі рішення Вселен-ських Соборів єпископи Рима, не бувши присутні на жодному, потім затверджували).
Справ на розгляд назбиралося багато. Зокрема, головне свято – Великдень, новозавітну Пасху – різні громади відзначали в різний час, а це було неприпустимо.
Пасху, або ж Песах, празник на честь визволення юдеїв із єгипетського рабства, у старозавітній церкві святкували теж не всі разом. У Біблії (Книга Вихід, гл. 12) сказано, що це треба чинити на чотирнадцятий день місяця нісáн, але сам той місяць був не завжди в одну пору. Вважається, що з давніх часів та ще за земного життя Ісуса Христа це визначалося ось як: віруючі мали за обов’язок пильнувати, коли на їхніх полях в околицях Єрусалима дозрівали перші колоски, їх мерщій жали і приносили первосвященнику. Той урочисто проголошував, що, таким чином, почався нісан, і всі готувалися до Пасхи. Але дві головні течії тогочасного юдаїзму – садукеї та фарисеї – по-різному трактували слова про «чотирнадцятий день», тож унаслідок цього та інших суперечок відзначали свято порізно (ймовірно, з різницею в одну добу).
Христа розп’яли, коли в юдеїв от-от мав бути Песах. Але коли ж того року дозріли перші колоски поблизу Єрусалима, годі сказати. Ба навіть рік – 33-й нашої ери – теж не певний. Тому хри-стиянська Пасха не означає буквального дня во-скресіння Спасителя: це дата символічна.
Християнство ширилося Римською імпе-рією, і в різних її частинах, у різних общинах головне релігійне торжество відзначали у різний час. На ту пору євреї перейшли від згаданого архаїчного способу визначення Песаху до астрономічного: було встановлено місячний календар. У римлян же та греків календар був сонячний. Хтось із християн вважав, що треба відзначати Воскресіння Христове за давньою традицією, хтось – що разом із юдеями, а хтось це заперечував, бо юдеї не прийняли Ісуса Назарянина як Спасителя. Тож різнобій із Великоднем (а відповідно, і з іншими датами свят і постів, що пов’язані з ним) був дуже великим.
І от після дискусій на цю тему отці Вселенського Собору дійшли висновку, що святкувати його належить усім християнам в один день. Який же? Документи цього зі-брання до нас не дійшли, про його рішення відомо з матеріалів подальших Соборів. А смисл ухвали такий: святкувати Великденьу першу неділю після першої повні, що настає після весняного рівнодення, але не до і не разом із юдеями.
Для вираховування такої дати тепер застосовують доволі складний спосіб на основі гармонізації сонячного та місячного кален-дарів із використанням формул Гаусса. При цьому обов’язково слід брати до уваги дату юдейського Песаху (він теж вичисляється за непростою системою).
Відтоді весь християнський світ – і коли був єдиний, і коли розколовся на православ’я та католицтво – відзначав своє головне свято разом аж до 1582 року. Тоді Папа Римський Григорій XIII провів у Католицькій церкві календарну реформу. Річ у тім, що юліанський календар, котрий із 45 р. до н. е. діяв у Римській імперії та на тому ж Першому Вселенському Соборі введений у церковний ужиток, виявився неточним. За півтора тисячоліття він став відрізнятися від дійсної астрономічної картини на 10 днів (у ХХ–ХХІ століттях – на 13). Тому було введено новий календар, григоріанський, який усунув цю хибу. Проте Православна церква «католицької» реформи не сприйняла, продовжуючи жити за юліанським. Фактично православні мають перед собою не реальну астрономіч-ну картину, а ту, що була за часів Першого Собору. Це спричиняє й різні дати Великодня в більшості літ.
Однак, починаючи з 1923 року, дев’ять із п’ятнадцяти Православних церков світу запровадили т. зв. новоюліанський календар, однаковий із григоріанським до 2800 року. Але тільки для нерухомих свят, котрі «в числі», а для Пасхи і всіх дат церковного життя, котрі рухаються разом із Пасхою, продовжують жити по-старому. І лиш одна Фінська автономна православна церква, що перебуває у складі Вселенського Патріархату, ввела собі те обчислення, що й Західна церква, і для Великодня. До речі, фінське православ’я ніхто не вважає якимось неблагодатним, неспасительним за цю обставину.
Не можна заплющувати очей на недосконалість нашого способу визначення Пасхи, покликаючись лише на традицію. Бо це, як ми зазначали, свято символічне: ми відзначаємо не буквальний день Христового воскресіння. У той же час і «католицька» система обрахування дати цього торжества має свої хиби: трапляються роки, коли Пасха в них випадає і на юдейський Песах, і раніше за нього, а це йде всупереч рішенню Собору в Нікеї.
Отже, треба шукати вихід. Тому запровадження єдиної дати Великодня і для Східної, і для Західної церков, починаючи з 2025 року, коли відзначатимем 1700-ліття Першого Вселенського Собору, добра для цього нагода. До речі, тоді, у 25-му, всі християни все одно матимуть спільну дату Великодня, бо так збігається в окремі роки.
Недавно співголова Спільної міжнародної комісії з питань богословського діалогу між Католицькою та Православною церквами, постійний представник Вселенського Патріархату у Всесвітній раді церков архієпископ Іов (Геча) заявив: усім християнам до ювілею необхідно встановити одну дату святкування Пасхи відповідно до рішень Нікейського Собору. З цієї нагоди ВРЦ має організувати конференцію.
1997 року Всесвітня рада церков провела консультації щодо єдиної дати Великодня та рекомендувала підтримувати нікейські норми найточнішими з можливих наукових засобів, використовуючи як основу меридіан Єрусалима – місця смерті й воскресіння Ісуса Христа.
Маємо ще час дійти до порозуміння, усунути вади обох календарних систем і врешті-решт виконувати давню постанову. Та чи скористаємося цим шансом?
