Врятовані духовні скарби

Давній волинський іконопис зазнав тотального нищення в останній іконоборчий період нашої історії – у час панування атеїстичної ідеології. Та як це не дивно, у вищих ешелонах влади у 80-х роках визріла думка про порятунок уцілілих пам’яток народного малярства, що зберігалися в закритих храмах.

За цю благодатну справу з великим ентузіазмом узялися працівники Волинського краєзнавчого музею. Наукові експедиції музею для обстеження культових споруд очолив доктор мистецтвознавства Павло Миколайович Жолтовський, невтомний працівник на ниві української культури. Лише один відсоток зібраних церковних предметів був у задовільному стані. Решта потребувала негайного порятунку. Бракувало спеціалістів реставрації іконопису. Директорові Волинського краєзнавчого музею О. Зарицькому вдалося «вибити» у Міністерстві культури всього одну штатну одиницю художника-реставратора. Лише через 11 років музей поповнився ще двома реставраторами.

Про високу цінність волинського іконопису в скарбниці української культури появилися публікації авторитетних мистецтвознавців: П. Жолтовського, О. Сидора, В. Овсійчука, В. Александровича. Роль реставрації як наукової дисципліни в системі зберігання музейних цінностей поступово отримувала належну оцінку й увагу, а разом з тим утверджувалося місце реставратора в ієрархії музейних професій.

На найвищому державному рівні було реалізовано ініціативу про створення спеціалізованих установ з консервації та реставрації творів давнього мистецтва, кількість якого переважала у музеях Західного регіону України. Так у 1983 році виникла Львівська філія Державної науково-дослідної реставраційної майстерні (м. Київ), яка у роки незалежності набула статусу національної. Таким чином зросла кількість рятівників та захисників надбань сакрального малярства.

Щоб надати нове життя давнім образам, у Музеї волинської ікони вже більше 20-ти років іде велика робота щодо їх збереження та реставрації. Частина пам’яток реставрується фахівцями нашого музею, триває тісна співпраця з науковими інституціями Києва та Львова: Національним науково-дослідним реставраційним центром України (Київ), Львівською філією, Київською національною академією образотворчого мистецтва і архітектури. Наш музей отримує цінну інформацію про рентгенологічні, техніко-технологічні, хіміко-біологічні дослідження волинських ікон, які використовує в атрибутуванні пам’яток, визначанні їх стилю й авторства. З метою вивчення проблем реставрації, збереження та дослідження традицій і художньої культури краю вже 22 роки Музей волинської ікони проводить щорічні наукові конференції на міжнародному рівні.

Справжнім мистецьким відкриттям 2014 року стала відновлена львівськими реставраторами ікона «Св. Миколай». Під замальовком ХІХ ст., що відтворював сюжет «Моління про чашу», відкрився образ св. Миколая XVI ст. унікальної, дуже цікавої стилістики, який чекає своїх дослідників.

У музеї вже традиційно організовуються виставки недавно реставрованих пам’яток сакрального мистецтва. Це пов’язано з пожвавленням реставраційної справи в нашій державі. Адже відкрилося чимало відділів для підготовки реставраторів у художніх академіях, інститутах, коледжах. Піднімається престиж професії реставратора, яка виконує почесну місію «затримувати час», закодований у матеріальних мистецьких витворах. Реставратори відвойовують у невблаганного часу генетичну пам’ять народу. Для тих, хто буде жити після нас, врятовані артефакти історії служитимуть духовними орієнтирами, фундаментом подальшого поступу.

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 6 (139)