Синод Вселенського Патріархату причислив до лику святих Кирила (Лукаріса), який був Вселенським патріархом у XVII ст. і діяльність якого, зокрема, пов’язана з Волинню. Про це повідомляє сайт orthodoxtimes.com.
Константин Лукаріс народився в 1572 р. на острові Крит, був узятий на виховання своїм дядьком, Олександрійським Патріархом Мелетієм (Пігасом). Навчався у грецькій колегії Венеції і Падуанському університеті. Прийняв чернецтво з ім’ям Кирило, очолював монастир на острові Крит, потім був учителем грецької мови і ректором Острозької академії (у 1594–1600 рр. із перервами).
На Берестейському соборі 1596 р. представляв Олександрійського Патріарха як екзарх. Наступного року владика Мелетій, тимчасово керуючи Константинопольською церквою, оголосив руських єпископів, котрі прийняли унію, позбавленими влади, а до поставлення нових призначив Кирила одним із намісників вселенського престолу в Київській митрополії. Однак той був змушений рятуватися втечею. Після цього відвідав центри богословської думки Західної Європи.
Коли польський король Сигізмунд III звернувся до Мелетія (Пігаса) за сприянням, бо Україна збурилася введенням унії, Патріарх у 1600 р. послав як свого уповноваженого Кирила. Але той скоро змушений був повернутися: в 1602 р. обраний на Олександрійський патріарший престол. У 1621-му став Патріархом Константинопольським.
Своє правління на вселенському престолі владика Кирило ознаменував невтомною боротьбою з єзуїтами. Підступи ворогів призвели до того, що чотири рази був позбавлений престолу турецьким урядом, але через короткий час повертав його.
Саме за патріаршества Кирила Православна церква стала вести літочислення від Різдва Христового, а не від «сотворення світу».
Вселенський Патріарх Кирило й надалі підтримував діяльні зносини з Руссю-Україною. В 1623 р. затвердив Луцьке церковне братство і дав його училищу статут, що послужив зразком для інших братських шкіл.
У 1627 р. заснував у Константинополі друкарню духовних книг, у тому числі полемічних творів проти католиків. Але саме із книгами пов’язана чи не найбільша неприємність Патріарха. Усі знали, що він мав постійні контакти із протестантами, зокрема кальвіністами, у полеміці проти католиків. Хтось від імені Кирила (Лукаріса) видав у Женеві латинською і грецькою мовами книгу про основи православного віровчення – із прокальвіністськими помилками. Сам Кирило не вважав за потрібне навіть спростовувати наклеп. Однак та книга стала підставою для його тимчасового зміщення з патріаршого престолу. Та згодом усе стало на свої місця.
Нарешті вороги Кирила звинуватили його перед турецьким урядом, що він нібито готує державний переворот. Мовляв, за його спонукою козаки захопили Азов і коли їхня флотилія прибуде до Царгорода – вибухне повстання греків проти турків. За велінням султана Мурада IV Патріарха Кирила 28 червня 1638 р. було задушено, а тіло викинули в море.
Те, що Кирило (Лукаріс) нині у сонмі святих іншої помісної церкви, а його діяльність пов’язана з Україною загалом і Волинню зокрема, дає підставу долучити його й до сонму волинських святих. Але для цього потрібно рішення Священного синоду Православної церкви України.
