Визначного українського діяча, кошового отамана Війська Запорозького Низового приєднано до лику святих у 2008 р.
Петро Іванович Калнишевський (1690–1803 рр.) народився у с. Пустовійтівка Сумської області й був найстаршим сином у козацькій родині.
Припускають, що на Січ він потрапив після 1739-го, тобто по закінченні російсько-турецької війни 1735–1739 рр., у чому посприяли його старші родичі – Андрій і Давид Калнишевські, козаки Кущівського куреня.
Перші достеменні згадки про праведника з’являються у джерелах 1750-х рр.: він належав до цього куреня Війська Запорозького Низового, з 1752 р. згадується як похідний полковник, з 1754-го – як осавул, пізніше – як військовий суддя.
У 1762 р. обраний кошовим, але невдовзі, після зустрічі з імператрицею Катериною II, усунутий з посади. 1 січня 1765 р. всупереч монаршій волі старшина знову обрала його кошовим. Але на повторне усунення з посади цариця не наважилась.
Петро Калнишевський виконував дипломатичні місії, брав участь у переговорах з представниками Османської імперії та Кримського ханства, неодноразово їздив з депутаціями до Петербурга, відстоював військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя. Дбав про поширення хліборобства та торгівлі у запорозьких степах, цим перешкоджаючи колонізації причорноморських степів іноземцями.
Був дуже побожною людиною – власним коштом спорудив і відремонтував декілька православних храмів: Апостолів Петра і Павла в Межигірському монастирі поблизу Києва, Покрови Пресвятої Богородиці в Ромнах, Різдва Богородиці в Лохвиці, Святої Трійці в Пустовійтівці, Святителя Миколая у Смілі, а також храми в Петриківці та інших містах і селах. Опікувався облаштуванням головної церкви на Січі – Покровської.
У квітні 1775 р. російський уряд прийняв рішення ліквідувати Запорізьку Січ. Військо під командуванням генерал-поручника Петра Текелія, повертаючись із турецької війни, обступило Січ, скориставшись тим, що Військо Запорозьке ще було на фронті (в Січі залишалося 3 тисячі чоловік). Петро Калнишевський і більшість старшини, розуміючи марність опору, умовили запорожців здатися без бою. Січові укріплення і всі споруди на території фортеці було розібрано, архів і військову скарбницю з клейнодами і коштовностями вивезено. Разом зі старшиною Калнишевського заарештували і довічно заслали до Соловецького монастиря. У серпні 1775 р. Катерина II видала маніфест, яким оголосила про ліквідацію Січі Запорозької.
Указом нового імператора Росії Олександра від 2 квітня 1801 р. останній кошовий отаман був помилуваний за загальною амністією й отримав право на вільний вибір місця проживання. За своїми літами і станом здоров'я залишився ченцем у монастирі, де й помер на 113-му році життя 12 листопада (31 жовтня) 1803 р. Монахи поховали його на почесному місці – на подвір’ї Спасо-Преображенського собору при Успенській церкві. Своїм життям праведник уподібнився Іову Багатостраждальному, бо Господь і для нього допустив такі самі випробування, щоб вічного блаженства став достойним.
2008 р. Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату у зв'язку з 1020-літтям Хрещення Київської Русі-України благословив приєднати праведного Петра Багатостраждального (Калнишевського) до лику святих (пам’ятний день – Покрова Пресвятої Богородиці, День українського козацтва).
До речі, на честь цього небожителя освячено престіл у середньому ярусі собору Святої Трійці, що в Берестечку Горохівського деканату (Луцький р-н).
Усі події 31 жовтня за єпархіальним календарем – ocь тут.
