З нагоди цього торжества у храмах єпархії пройдуть урочисті Богослужіння. Як повідомляє єпархіальний календар, престольні празники відзначають громади в селах Жидичин Ківерецького деканату, Колодежі, Скірче Горохівського, Городище-1, Городок Луцького районного та Журавичі Цуманського благочиння (Ківерецький р-н). Цього дня 15 років тому (в 2002-му) засновано церкву Вознесіння Господнього в Любешові.Святий Миколай народився близько 280 року в Малій Азії (теперішня Туреччина) за римського імператора Валеріана. Його батьки – Феофан і Нона – були багаті правовірні християни. Миколай з дитинства уникав мирських веселощів, часто бував у храмі Божому і, зрештою, відцурався мирського життя й прийняв чернечий чин. Роздавши свою спадщину, він вирушив до Палестини поклонитися святим місцям, після чого повернувся до міста Патар, де єпископом був його дядько. За порадою цього архієрея Миколай став священиком. За доброчесне життя був обраний єпископом свого рідного міста Мири в області Лікія, звідси й походить назва святого – Миколай Мирлікійський. У сані єпископа Миколай найчастіше зображається на іконах.
Існують розповіді, що коли він був єпископом, то захищав невинно засуджених. Так, прийшовши на місце страти трьох мешканців міста, встиг вихопити меча з рук ката та прилюдно викрив підкупленого суддю. Коли ж у Константинополі несправедливо засудили трьох полководців, він з’явився уві сні імператорові Константину та пояснив йому, як було насправді.
Під час гоніння в Римській імперії на християн, за царювання Діоклетіана та Максиміана, святителя Миколая схопили і кинули до в’язниці, за часів же Константина Великого – звільнили. Миколай Мирлікійський був учасником Першого Вселенського Собору, де ревно захищав православну віру (але за порушення церковної дисципліни був на недовгий час позбавлений мандата і сану єпископа). 345 року великий святитель помер. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мири.
В XI столітті Візантійська імперія переживала важкий час. Турки спустошували її володіння в Малій Азії, розоряли міста і села, вбивали жителів і супроводжували ці жорстокості зневагою храмів, мощей, ікон і церковних книг. Мусульмани зробили спробу знищити й мощі святителя Миколая, глибоко шанованого всім християнським світом. Осквернення святинь обурювало не тільки східних, але й західних християн. Особливо побоювалися за мощі Миколая християни Італії, серед яких було багато греків. Жителі міста Барі, розташованого на березі Адріатичного моря, вирішили врятувати цю реліквію.
У 1087 році барійські та венеціанські купці вирушили до Антіохії для торгівлі. І ті, й інші припускали на зворотному шляху викрасти мощі святителя Миколая і перевезти їх до Італії. У цьому намірі жителі міста Барі випередили жителів Венеції, першими висадилися в Мирах. Уперед було послано двоє людей, які, повернувшись, повідомили, що в місті все тихо, а в церкві, де покоїться прах угодника, вони зустріли тільки чотирьох ченців. Негайно 47 чоловік, озброївшись, вирушили до храму. Ченці-вартові, нічого не підозрюючи, вказали їм поміст, під яким була прихована гробниця святого. Тут, за звичаєм, чужинців помазували миром від його мощей. Монах розповів про явлення напередодні святителя одному старцеві. У цьому видінні Миколай наказував дбайливіше зберігати його мощі. Розповідь надихнула барійців: вони побачили для себе в ній немовби вказівку святого. Щоб полегшити свої дії, відкрили ченцям наміри й запропонували їм викуп – 300 золотих монет. Сторожа відмовилася від грошей і хотіла сповістити жителів про небезпеку. Але прибульці зв'язали їх і поставили біля дверей своїх сторожів. Вони розбили церковний поміст, під яким стояла гробниця з мощами. У цій справі особливою ретельністю відрізнявся юнак Матфій, який бажав якомога швидше виявити останки. У нетерпінні він розбив кришку і всі побачили, що саркофаг наповнений запашним миром. Пресвітери Луп і Дрого здійснили літію, після якої Матфій став витягати з переповненого миром саркофага мощі святителя. Отець Дрого загорнув їх у верхній одяг і переніс на корабель. Звільнені монахи повідомили місту про викрадення, натовп зібрався на березі, але було пізно.
21 травня кораблі прибули до Барі, й радісна звістка облетіла всіх горожан. Наступного дня мощі святителя урочисто перенесли до церкви недалеко від моря. Це супроводжувалося численними зціленнями. Через три роки вдячні жителі збудували чудовий кам’яний храм на честь святого Миколая і встановили там золоту раку на його мощі.
Святкування перенесення мощей Миколая Чудотворця встановлено Папою Римським Урбаном II в XI столітті. Хоча зародилося воно на Заході, та міцно прижилося у церковному календарі східних слов’ян. На Русі це торжество встановили невдовзі, за часів Київського Митрополита Йоана ІІ.
Жодному святому в Православній Церкві не зводили стільки храмів, як Миколаєві Чудотворцю. Йому поряд з апостолами кожного четверга присвячують особливу службу.
У народному побуті 22 травня має назву Миколи Весняного, або Теплого, святий сприймається як покровитель тварин, а також хліборобів та землеробства.
