Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна НовиниОголошення28 липня – рiвноапостольного великого князя Володимира, у Хрещеннi Василiя
Новини

28 липня – рiвноапостольного великого князя Володимира, у Хрещеннi Василiя

Рiвноапостольний великий князь Володимир, у Хрещеннi Василiй Цього дня з 2008 року в нашій країні відзначається державний і церковний День хрещення Київської Русі-України (до того цю дату традиційно відзначали 14 серпня, на Спаса, і лише як церковне свято – Пам’ять Хрещення Русі). З нагоди торжества митрополит Луцький і Волинський Михаїл співслужитиме зі Святійшим Філаретом, Патріархом Київським і всієї Руси-України у Володимирському кафедральному соборі столиці.

Як подає нам єпархіальний календар, храмові празники відзначатимуть громади в Луцьку, Ковелі та селі Тарасове Луцького районного деканату. Цього дня 25 літ тому (1992 р.) освячено храм Святої Трійці в селі Мислині Горохівського благочиння.

Небагато імен на скрижалях історії можуть порівнятися з рівноапостольним Володимиром, хрестителем Русі, котрий на багато віків наперед визначив долю нашої Церкви і народу.

Володимир був сином київського князя Святослава. Ставши єдиним правителем Русі, він здійснив декілька вдалих військових походів і розширив межі своєї держави від Балтійського моря на півночі до річки Буг на півдні. У князя було, крім п'яти дружин (четверо з них – християнки), безліч наложниць. Утверджуючи свою владу, Володимир прагнув реформувати язичницьку релігію Русі. У капищі поблизу свого терема в Києві встановив головних ідолів із різних кінців руських земель, щоб так витворити спільний культ богів для всіх підвладних племен.

У 983 році, після вдалого походу на литовське плем’я ятвягів, князь Володимир за давнім, уже забутим звичаєм вирішив принести богам людську жертву. Волхви кинули жереб, котрий випав на християнина Йоана, сина варяга Феодора. Феодор, доти таємний християнин, відмовився віддати свого сина в жертву неправдивим богам, сказавши: «Не боги вони суть, а дерево. Сьогодні є, а завтра вже зогнило... А Бог один єсть, [той], що йому служать греки і поклоняються, бо сотворив Він небо, і землю, і людину, і зорі, і сонце, і місяць, і дав життя на землі...». Розлючений натовп язичників зруйнував терем варягів, під уламками якого Феодор та Йоан прийняли мученицьку кончину.

Передсмертні слова Феодора, передані Володимиру, вочевидь, справили на нього сильне враження. Душа князя, котра шукала істинну віру, не знаходила спокою. Володимир пам’ятав благочестиві повчання своєї баби рівноапостольної княгині Ольги. Він почав відкрито сумніватися в істинності язичницьких божеств. А переважна більшість європейських народів на той час уже була охрещеною, тож їхні правителі ставилися з погордою до руських князів-поган. Експеримент із реформою многобожжя, що мав би сприяти єдності Русі, теж виявився невдалим. Тож його погляди щораз частіше звертались на єдинобожне Християнство. Дізнавшись про те, що князь має бажання змінити віру, до нього стали приходити проповідники різних релігій.

«Літопис руський» подає барвисту оповідь про вибір віри князем. Після багатьох місіонерів прибув до Києва грецький філософ, посланий Патріархом Константинопольським Миколаєм Хрисовергом. Він виклав князю історію створення світу і гріхопадіння, Боговтілення і викуплення, а на закінчення повідав про Друге пришестя і показав ікону Страшного суду. «Якщо хочеш ти праворуч стати [тобто спастися], то охрестись», – настановив його християнський місіонер. Володимир подумав і відповідав: «Пожду ще трохи». Відпустивши грецького посла з дарунками, скликав своїх старшин і бояр на раду. Було вирішено роздивитися кожну віру на місці. Вибрали десять мужів і послали їх до мусульман, християн латинського обряду та грецького. Найсильніше враження на послів справила Відправа греків у царгородському храмі Софії – Премудрості Божої. Вислухавши їх, бояри сказали князю: «Якби лихий був закон грецький, то не прийняла б Хрещення баба твоя Ольга, що була мудрішою за всіх людей».

Незабаром, у 987 році Володимир виступив у похід на місто Херсонес (по-слов’янськи Корсунь) у Криму, що належало Візантійській імперії. Узявши його, він зажадав руки царівни Анни, погрожуючи у разі відмови походом на столицю – Царгород. Візантійські співправителі Василь і Костянтин поставили умовою шлюбу своєї сестри прийняття Володимиром віри Христової.

Коли Анна прибула з духовенством до Корсуня, князь раптом осліпнув. Царівна запропонувала йому негайно хреститися, в надії на зцілення. Під час Хрещення той прозрів, і тілесно, і душевно, та сказав: «Тепер узнав я Бога Істинного». Деякі з дружинників князя, вражені цим чудом, також хрестилися. У святому Хрещенні князь Володимир був названий Василієм (бо ім’я Володимир вважалося, з погляду греків, поганським) – на честь святого Василія Великого. Тоді ж, у Корсуні, князь одружився з царівною Анною.

Але всі ці сторінки з літопису дослідники історії Церкви вважають лише художньою оповіддю, не більше. Митрополит Іларіон (Огієнко) пише: «...Політичні мотиви, а не мотиви якісь догматичні примусили Володимира прийняти власне віру грецьку. Звичайно, особа Володимира відіграла тут велику роль; з дитинства знайомий з кращими ідеями Християнства, Володимир легше піддавався думці охрестити ввесь свій народ… Де саме охрестився князь Володимир, цього точно вже не знає й сам літописець; він занотував нам цікаву замітку, що вже в його час люди не знали, де саме охрестився Володимир, бо одні говорили, що в Києві, другі – в Василькові, треті казали інше, а сам літописець розповідає про охрещення в Корсуні».

Невдовзі, 988 року, Володимир-Василь охрестив дванадцятьох своїх синів (імовірно, наприкінці Хрещатого яру, теперішньої вулиці Хрещатик); прийняли нову віру і багато бояр. Потім князь приступив до викорінювання язичництва на Русі, почав ревно винищувати бовванів: одні були спалені, інші порубані, а головний ідол – Перун – скинутий з пагорба у ручай.

Державець призначив день усезагального Хрещення киян (за деякими відомостями, на Маковія) й оголосив по всьому місту: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – то мені той противником буде». Деякі язичники чинили опір цьому наказу великого князя і втікали з Києва. Однак більшість киян з'явилися на те місце, де річка Почайна зливається з Дніпром. Охрещували священнослужителі-греки на чолі з першим митрополитом Київським Михаїлом.

Наслідком прийняття Християнства князем Володимиром стало, зокрема, храмобудівництво. У тому ж 988 році в Києві був побудований дім Божий на честь святителя Василія Великого, на пагорбі, де стояв ідол Перуна; наступного року запрошені з Візантії майстри заклали церкву на честь Пресвятої Богородиці – на тому місці, де прийняли мученицьку кончину варяги Феодор та Йоан (храм був завершений у 996 році й одержав назву Десятинного, бо зводився за десятину князя й інших киян).

Літописи повідомляють, що Володимир піклувався про духовну освіту народу. Після Хрещення внутрішньо перемінився, щедро роздавав милостиню, був нескорим на гнів і незабаром здобув усенародну любов, отримавши ласкаве прізвисько Красне Сонечко (воно століттями зберігалося за ним у піснях і билинах). Охрещена Русь досягла всебічного розквіту і великого міжнародного впливу.

Раптова кончина князя сталася 15 липня 1015 року в селі Берестове під Києвом (тепер місцевість поблизу Печерської лаври). Похоронений він був у Десятинному храмі, гірко оплаканий людом. За великого князя Ярослава Мудрого Церква вже шанувала пам'ять Володимира як святого, просвітителя Русі. Тодішній митрополит Київський Іларіон називає його другим Костянтином, апостолом Руської землі.

Під час монголо-татарського нашестя останки князя опинилися під розвалинами Десятинної церкви. У 1635 році вони були знайдені, чесна глава святого покоїлася в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, малі часточки мощей – у різних місцях. У другій половині XIX століття в Києві споруджено храм на честь рівноапостольного, нині це патріарший кафедральний собор. У 1888 році на березі Дніпра, поруч імовірного місця Хрещення князівської родини, встановлено величний пам'ятник (скульптор М. Микешин) – один із багатьох монументів, присвячених просвітителеві нашого народу.

24 липня 2017 р.
Архів новин
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери