
Мучеників Памфіла, пресвітера, Валента (Уалента), диякона, Павла, Порфирія, Селевкія, Феодула, Юліана, Самуїла, Ілії, Даниїла, Єремії, Ісаї (307–309). Мучеників персидських у Мартирополі (IV). Преподобного Маруфа, єпископа Месопотамського (422)...
Образ «Покрова Богородиці». Перша половина XVIIІ ст. Походить із Покровської церкви с. Дорогиничі Локачинського деканату. Матеріал: дерево (сосна), левкас (ґрунт із крейди і клею), темпера, золочення. Експонується в Музеї волинської ікони.
Свято Покрови Пресвятої Богородиці 14 жовтня, яке прийшло до нас із Візантії, належить до найшанованіших в Україні. Приводом для свята стали події, відомі в кількох версіях. За однією з них, військо ще язичницької Русі обложило столицю Візантійської імперії Царгород. Аби відвернути місто від ворога, у Влахернському храмі, де зберігалися ризи Богородиці (зокрема Її покривало), правили Всенічну. Під час богослужіння юродивому Андрієві (родом із Русі) та його учневі Єпифанію було видіння Богородиці. Діва Марія рухалася в повітрі в оточенні ангелів і святих, молилася перед іконою Свого Сина, потім піднялася з колін, повернулася ликом до людей і розпростерла над їхніми головами Своє покривало (мафорій). Це був символічний жест: Вона брала їх під Свою опіку, Своє покровительство.
Переказ відображає поширене у Візантії шанування ризи Богородиці. У нас влахернське чудо шанували у зв’язку із загальною ідеєю заступництва Богородиці. Слово «покров» сприймали і як «покривало», і як «покровительство».
Саме ідея покровительства Богоматері-Заступниці лежить в основі широко відомого іконописного сюжету Покрови Богородиці. Традиційно, крім влахернського чуда, він включає інші події, хронологічно не пов’язані між собою: чудесний дар Богородиці Романові Псалмоспівцю (VI ст.), правління імператора Константина (IV ст.), діяльність святителів Василія Великого, Григорія Богослова, Йоана Золотоустого (IV ст.). Сюжет Покрови об’єднує ці події, а їх учасників, які відчули на собі покровительство Богородиці, робить учасниками одного дійства.
Волинський іконописець віддав перевагу тому варіантові, в якому зосереджено увагу не на чудесному видінні юродивого Андрія, а на прославленні Богоматері-Заступниці. Андрій – центральний образ класичного сюжету Покрови – на цій іконі взагалі відсутній. Богородиця представлена в білому сяйві як Оранта-Молільниця, голова Її увінчана золотою короною. Діва стоїть на червоному півмісяці серед сірих купчастих хмар. Вона оточена великою кількістю святих у молитовних позах із золоченими німбами, ангелів із розпростертими крилами та духовенства в архієрейських облаченнях. У нижній частині образа центральне місце займає Роман Псалмоспівець, стоячи на сходинках амвона. У нього в руках – розгорнутий сувій з текстом кондака «Покрову Богородиці». Ліворуч від Романа на передньому плані – постаті цезаря Константина в царських одежах і короні, зі скіпетром у руках та цариці Єлени у червоному мафорії, білому платі й короні. За ними – група жінок. Праворуч попереду – одягнені в архієрейські та чернечі одежі отці Церкви: Василій Великий, Григорій Богослов, Йоан Золотоустий. Позаду них видно лише лики людей: храм заповнений віруючими.
Ідея зв’язку небесного і земного, спільного служіння і прославлення Богоматері-Заступниці родом людським і світом ангельським проілюстрована тут і самою композицією ікони, і використанням тексту церковного піснеспіву – кондака «Покрову Богородиці».