«Коли ж (Ісус) наблизився до брами міста, саме виносили померлого…» (Лк. 7:12).
Усе, що народилось, у належний час мусить відійти з цього світу: вмирає бідний, вмирає багатий, вмирає і старець, вмирає і молода людина… З Євангелія, записаного св. Лукою, чуємо про смерть юнака – одинака у вдови. Велике було її горе, але Господь наш Ісус Христос воскресив його на втіху заплаканій матері. Усі свої сподівання вона покладала на сина ще від його народження. Це він мав забезпечити її старість та доглянути під час хвороби. Але неочікувано прийшла біда – єдиний син помер. Це не просто зруйнувало мрії жінки на спокійну старість, але свідчило про голодну і холодну смерть насамоті. Це розуміли всі люди містечка. Ось чому, за свідченням Святого Писання, процесія була людною. Не тільки з жалю до юнака, але ще більше зі співчуття до згорьованої матері. Люди спішили на похороні розділити її горе. Багато хто, співчуваючи жінці, напевно, казав ті ж самі слова, що згодом скаже й Спаситель: «Не плач!». Але тільки Христові слова «Не плач!» змогли щось змінити, бо були не просто словами.
Нинішнім Євангелієм Господь навчає нас, що лише Він здатен воскресити нашу померлу в гріхах душу! Постати з мертвих ми зможемо тільки за допомогою Божою. Це правда, що ми не можемо зустріти Христа у плоті, як люди першого віку в Палестині. Але вже зараз ми можемо зустріти Його не менш реально у Святих Таїнствах, перш за все у Покаянні (Сповіді) та Євхаристії (Причасті). Кожен християнин має своїм обов’язком із благоговінням приступати до них. А ще краще – мати свого духовного наставника, що може порадити у конкретному випадку, коли і скільки нам сповідатися і причащатися. Бо ліки виписуються кожній людині з огляду на її стан. Пам’ятаймо, що лише один Господь може нам допомогти піднятись з ложа духовної смерті.
