Образ «Преподобний Микола Святоша, князь Луцький».
Автор – Михайло Конський, 1990 р.
Матеріали: дерево, левкас, олія, позолота. Луцький кафедральний собор Святої Трійці.
Життя його було пов’язане з Луцьком, де перебував під час свого князювання (поч. ХІІ ст.). За покликом душі став ченцем Києво-Печерської лаври і там звершив свій духовний подвиг. Його образ був замовлений луцьким Троїцьким собором із нагоди 1000-ліття утворення Волинської єпархії (1992 р.). Намалював ікону випускник Одеського художнього інституту М. Конський. Молодий художник своє покликання бачив в іконописі. Благословенний церковними ієрархами, уважно вивчав національну та світову спадщину іконописного мистецтва, зокрема його Волинську школу, і став достойним її продовжувачем.
Радянський період нашої історії перервав традиції іконописних шкіл, лише поодинокі майстри несли місію іконотворення. На Волині відомі художники того часу О. І. Бурбела та О. І. Корецький стали провідними іконописцями на теренах колишнього СРСР. Традиція їх творчості брала за основу синтез західноєвропейського та візантійського живописних стилів і була започаткована І. М. Нестеровим і В. М. Васнецовим на зламі ХІХ–ХХ ст. у розписах київського собору Рівноапостольного великого князя Володимира. До когорти київських майстрів належали художники майстерні О. І. Мурашка. Ікони, виконані ними для Луцького кафедрального собору, до цього часу зберігаються тут.
Автор «Миколи Святоші» продовжує традицію академічної школи і створює образи високої художньої вартості. Михайло Конський уміє передати найтонші відтінки психологічного стану святого, поєднати його з пейзажним оточенням, настроєм природи, що допомагає заглибитися у духовну сферу буття. Образ святого, князя Луцького, надзвичайно переконливий, зворушливо прекрасний. Його благородний, одухотворений лик промовисто закликає до молитви, пробуджує істинну любов до Бога. Ікона перекликається зі стилем класицизму у відтворенні життєвої правди портрета. Історичної переконливості надає краєвид на тлі, що відтворює заплаву річки Стир навколо Луцького замку. Вселенські Собори звертали увагу на те, щоб усякі зображення, пов’язані з церковною тематикою, були благочестиві, гарні, ясні, правдиві.
Філігранно виконаний німб святого, гравійований по левкасу, золочений і прикрашений емалями, є обов’язковим канонізованим елементом візантійської традиції.
Українські ікономалярі з повагою ставилися до візантійських формотворчих засад, та їм був чужий надмірний консерватизм і обмеження індивідуального творчого підходу майстра, притаманні деяким східним школам, які боялися краси, як гріховної омани. Натомість західне християнське мистецтво насамперед переймалося досконалістю творів. Через ідеали прекрасного воно прокладало стежки до духовності, яка сама по собі є найдосконалішою, бо йде від Бога. Отже, мистецтво мусить адекватно відображати цю духовність. У Києві впродовж віків при Києво-Печерській лаврі функціонувала іконописна майстерня, де вчилися справжньої майстерності рисунку, композиції, колориту, ритміки. Тут використовували книги з мистецтва (так звані кубушки), які включали до тисячі аркушів зображувального матеріалу – гравюр та офортів західних художників – і були своєрідними інформаторами про стан розвитку світового мистецтва. Наші іконописці надавали перевагу таким взірцям, тому що вони були професійними, досконало зробленими. Ікони українських художників XVI – XIX ст. самобутні, з неповторним національним колоритом, витвореним на основі місцевого менталітету, естетичних смаків і православної віри. Тому ми пишаємося українськими ренесансом, бароко, рококо чи класицизмом.
Михайло Конський – сучасний майстер чудових ікон, із яких випромінює святість і краса. Він був одним із перших, хто в незалежній Україні розпочав відродження професійного церковного живопису, не зрікаючись духовних першооснов, національних традицій у контексті стилів світового мистецтва. Створені ним образи є у багатьох церквах нашої України та Польщі. Його творчий доробок у новому вітчизняному сакральному мистецтві має особливе місце і ще чекає свого дослідника.
