Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна Статті2 листопада – преподобномученика Ігнатія Нового
Статті

2 листопада – преподобномученика Ігнатія Нового

Віктор ГРЕБЕНЮК

У XVIII – на початку ХІХ століть південні слов’яни все ще знемагали під багатовіковим турецьким ігом. Переважна більшість християн при цьому твердо трималася своєї віри, чого це їм не коштувало. Проте не один і не два зреклися Християнства і перейшли в Іслам. Тож частина болгар і сербів (т. зв. боснійці) – мусульмани. За таких обставин відбувались події нашої оповіді.

У болгарському селищі Ускі-Загра в сім’ї православних Георгія і Марії був син Іван. Маючи прекрасні здібності, він спершу навчався у школі, потім у знаменитому Рильському монастирі, аж тут розпочалась війна між Туреччиною і Сербією. Турки запропонували Георгію вступити до їхнього війська, обіцяли високий чин. Але для цього слід було прийняти Магометанство. Георгій рішуче відмовився – і йому відрубали голову. Жінку ж його Марію і двох дочок турки всілякими погрозами таки змусили відректися Христа й прийняти мусульманську віру. Іван же, перевдягнувшись у чужу одіж, переховався в сусідньому домі. Переходячи з місця на місце, він познайомився з монахом Євфимієм, але той невдовзі теж одрікся Христа. Іван саме сокрушався з цієї новини, як у будинок зайшли турецькі вояки, щоб пограбувати його. Побачивши Івана, вони стали погрожувати йому, щоби він перейшов на Іслам. Злякавшись, нещасний пообіцяв їм, що стане мусульманином. Тоді солдати дали йому годі та знову заходилися грабувати дім, а Іван, вилучивши догідну хвильку, втік. Урешті-решт він добувся до Афонської гори і став послушником у монастирі.

Минав час. Якось брат Йоан за якимось монастирським ділом був у місті Солуні. Там він побачив тіло мученика Давида, якого турки за невідступне сповідання християнської віри повісили. Невдовзі довідався він і про те, що його друг Євфимій, розкаявшись у зраді Христа, повернувся у Християнство і за це прийняв мученицьку кончину від мусульман. Тож він згадав, як сам колись було сплохував і ледь-ледь не прийняв Іслам, тож загорівся бажанням спокутувати свою слабкість мучеництвом в ім’я Ісуса. Проте і там, у Солуні, й після повернення на Святий Афон досвідчені ченці-наставники не благословляли його на цей учинок, хоч він багато разів і не один рік прохав їх про це. Нарешті, бачачи, як невсипуще вдосконалюється послушник у духовному зростанні, як невідступно прагне страсного вінця, його таки постригли в монахи з іменем Ігнатій і благословили на страждання.

Ігнатій відправився до Царгорода, чи по-турецькому до Стамбула (Істанбула), і розшукав суд. Але тими днями з якоїсь причини в ісламістів суду не було. Виждавши той час, Ігнатій знову приходить у суд і каже: «Суддя! Я в отроцтві своєму, під принукою, злякавшись тортур, пообіцяв туркам, що зречуся Христа. Тепер же беру назад своє слово і свідчу перед вами, що Христос є істинний Бог, Друга Іпостась Триєдиного Бога». Сказавши це, скинув із себе зелену пов’язку (а був він зодягнений по-турецьки, зелений же колір у мусульман є символом їхньої віри).

Декілька днів турки вмовляли і погрожували Ігнатію, та він лишався непохитний. Тож добровільного мученика задушили і труп повісили на дереві. Один же християнин купив його тіло у катів і мощі мученика Євфимія та привіз на Афон. Їх обох було поховано поруч. За «Афонським патериком» 1 травня (за ст. ст.) – день їх спільного поминання, а 2 листопада (за н. ст.) православні возносять молитву: «Преподобномученику Ігнатію, моли Бога за нас!»

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 11 (36)

2 листопада 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери