«І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, [і володійте нею]; нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони; все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну, даю вам усе; тільки плоті з душею її, з кров’ю її, не їжте; Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата її; хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим; ви ж плодіться і розмножуйтесь, і розповсюджуйтеся по землі, і примножуйтеся на ній» (Бут. 9:1–8).
«І благословив Бог Ноя і синів його і сказав їм: плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю…».
Подібно до того, як родоначальник першого світу Адам відразу після створення отримав від Бога особливе благословення (Бут. 1:28–30), і родоначальник другого світу Ной отримує його. Як те, так і це благословення однаково стосується трьох пунктів: розмноження людини, її влади (володіння) над тваринами і її живлення. Сила цього Божественного благословення стосувалася не тільки одного праведного Ноя, а й «синів його», тобто, як теперішнього, так і майбутнього його потомства, одним словом – усього людського роду, оновленого тепер і покликаного до нового життя.
«…Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю…». Але не додано, як колись Адаму: «І володійте нею», оскільки людина через гріхопадіння втратила цю богоподібну силу або, принаймні, сильно применшила і скоротила цю здатність. І тільки другий Адам – Господь наш Ісус Христос, Який знищив владу гріха, знову підкорив усе і не залишив нічого, Йому не скореного (1 Кор. 15:27; Еф. 1:22; Євр. 2:8).
«…Нехай бояться вас і нехай тремтять перед вами усі звірі земні, [і вся худоба земна,] і всі птахи небесні, все, що рухається на землі, й усі риби морські: у ваші руки віддані вони».
«Цього не було в благословенні, яке Він дав Адаму: він був володарем творіння, але не страшним. Коли ж внутрішнє достоїнство людини вже не підкорює йому творіння, Бог приборкує їх страхом» (святитель Філарет Дроздов).
«…Все, що рухається, що живе, буде вам у їжу; як зелень трав’яну, даю вам усе…»
Це вже другий закон про їжу (Бут. 2:16), що дозволяє тепер поруч із зеленню і польовими злаками ще й м’ясо тварин. Причину нового дозволу блаженний Феодорит з’ясовує так: «Бог, передбачивши схильність людини до ідолослужіння і обожнювання тварин, дав плоть цих останніх у їжу, щоб пізнала, наскільки непристойно віддавати божественне шанування земним істотам, яких можна вбивати і з’їдати».
«…Тільки плоті з душею її, з кров’ю її, не їжте…».
Даючи новий закон про їжу, Бог уводить істотне обмеження – забороняє вживати кров тварин: вона ніби ототожнюється з її душею. Подібна думка зустрічається і в інших місцях Священного Писання (Лев. 17:11–14; Втор. 12:16). Цікаво, що крім Біблії, вона знаходиться в творах багатьох древніх письменників (Вергілія, Емпедокла, Піфагора та інших). Таким чином, загальнонародна психологія давнини те, що називається душею тварини, вважала прихованою в її крові. Стаючи на точку зору цієї наївної психології та бажаючи на її ґрунті вселити людині щонайбільше поваги до всякого чужого (в тому числі тваринного) життя, Бог дає заборону вживати в їжу кров. Ця заповідь Ноєві згодом, за Мойсея, отримала більш докладний виклад і ширшу фізичну, моральну, обрядову аргументацію; (Притч. 28:17: Лев. 17:11; пор. Євр. 10:4, Ін. 1:17).
«Я стягну і вашу кров, у якій життя ваше, стягну її від усякого звіра, стягну також душу людини від руки людини, від руки брата її…».
Ці слова (у перекладі І. Огієнка «Я буду жадати вашу кров», І. Хоменка – «вимагатиму вашої крові») дають прекрасне підтвердження щойно наведеного погляду на кров як «вмістилище душі». Навіть до тваринної крові Господь уселяє належну повагу суворим стягненням. І щоб рельєфніше відтінити думку про злочинність убивств, Бог говорить, що за кров людини Він стягне не тільки зі свідомого вбивці, але навіть і з нерозумного.
«…Стягну також душу людини від руки людини, від руки брата її…»
Якщо вбивство людини нерозумною твариною піддавалося суворому покаранню, то, зрозуміло, набагато сильніше переслідувалося вбивство людини людиною. У цих словах небезпідставно вбачають засудження двох родів убивства – самогубства і погублення інших.
«…Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людини: бо людина створена за образом Божим; ви ж плодіться і розмножуйтесь, і розповсюджуйтеся по землі, і примножуйтеся на ній».
Закон, що забороняє вбивство людей, отримує виняток, але такий, який ще більше зміцнює силу цього закону, стримуючи порушення його страхом відповідної розправи. Цей дозвіл виражає дух і сутність усієї старозавітної моралі, яка вимагала ока за око, зуба за зуб, життя за життя (Вих. 21:24; Лев. 24:20; 2 Цар. 1:16;). Тут основа древнього звичаю кровної помсти. Але християнство, внісши у світ нові гуманні основи, засудило цю практику. Воно не лише закликає: «Не вбивай!», а й намагається всіляко виправляти вбивцю і повертати до істинно людського життя.
«…Бо людина створена за образом Божим…»
Ось внутрішня, глибока основа того, чому вбивство людини особливо злочинне. Створення людини за образом Божим ставить її в духовну спорідненість із самим Богом, робить її особистість священною і недоторканною, так що ніхто не має права зазіхати на її життя, єдиним розпорядником його є лише Бог.
Не розумієте
деяких місць у Святому Письмі? Бажаєте ґрунтовних пояснень окремих цитат із
Біблії?
Звертайтесь до редакції: 43025 Луцьк, Градний узвіз, 1;
(0332) 72-21-82; [email protected]
