Завжди з повагою ставлюсь до людей, які у своєму селі чи місті вітаються «Слава Богу!» та відповідають «Слава навіки!». Це не тільки данина традиції певного регіону, це – повага до самих себе, православних християн. «Люби ближнього свого, як самого себе» (Мф. 22:39), поважай себе в контексті Божих законів і будь причетним у повсякденному житті до творення добрих справ, благословенних Усевишнім. Позитивною рисою суспільства останніх років стає навернення до храму, де відбувається таїнство спілкування із Творцем. Мій добрий знайомий, емігрант із Канади Майкл Заліщук, корінний українець, розповідав про святковість свого походу до храму:
– Коли іду до церкви, то вдягаюся святково, чищу взуття, чепурюсь. Бо ж іду не куди-небудь – іду на спілкування з Богом.
Українська діаспора в Канаді свято береже не тільки традиції свого народу, їхнім духовним стрижнем є духовність православної віри й українська молитва. Вони не соромляться Божого вітання і хресного знамення на вулиці перед храмом.
А як чинимо ми, проходячи мимо церкви? Чи завжди піднімається наша рука для знамення поруч знайомих перехожих і чи вітаємось ми на вулиці із друзями загальноприйнятими серед християн словами? «Хіба ж не знаєте, що ви – храм Божий і Дух Божий живе у вас? Якщо хто зруйнує Божий храм, того покарає Бог: бо храм Божий святий, а цей храм – ви!» (1 Кор. 3:16, 17).
Реалії сьогодення змушують багатьох християн ділити власне життя на храм і побут. Вирішуючи важливі питання на виробничих нарадах, ми інколи послуговуємось економічними формулами, забуваючи духовну сторону. «Віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові» (Мф. 22:21). Але ж для того і є закони Творця, щоб змінити якісно наше життя не тільки у стінах храму, а й у повсякденні. Невже ми не здатні відчути різниці між власною поведінкою у Божому домі та безпосередньо на вулиці? Але свідомо йдемо на лицедійство: у храмі виконуємо одні правила, поза храмом – інші, вважаючи, що про це знаємо лише самі. «Бо немає нічого таємного, що не стало б явним, ні прихованого, що не стало б відомим і не відкрилося б» (Лк. 8:17). Така непослідовність дій рано чи пізно призводить до сумніву в непохитності віри. Згодом дивуємось безрезультативності власної дуже щирої молитви… «Наблизьтесь до Бога, і наблизиться до вас» (Як. 4:8).
Термін «церква» дослівно означає «зібрання людей». «…Бо де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я серед них» (Мф.18:20). І не обов’язково такій кількості збиратися у стінах храму, аби відчути Божу благодать. Якщо закони Творця керують товариством у повсякденні, то і буде їм Боже благословення, а коли навіть у храмі прихожани конфліктують у черзі до Сповіді (!) чи до свічниці або розповідають важливі новини давній знайомій, заважаючи Літургії, то навіть коли їх збереться більше трьох – Усевишнього серед них не буде…
Наше перебування у храмі має бути постійним: ми не повинні ні на мить залишати Божої обителі у власному серці, розумі, душі. І якщо у церкві побачимо краєм ока людину, що вдягла аж надто святкову одіж, знаймо – вона прийшла не хвалитися нарядами серед знайомих, вона прийшла на зустріч і розмову з Творцем. І якщо людина сповнена щирими сподіваннями на такий діалог, то буде і результат.
