Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна Статті14 січня – святителя Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси
Статті

14 січня – святителя Петра Могили, митрополита Київського і Галицького та всієї Руси

Віктор ГРЕБЕНЮК Святитель Петро Могила

У жовтні 2008-го в італійському місті Равенна відбулася зустріч глав усіх Православних Церков із найвищими чинами Католицької Церкви. Ішлося про те, на яких основах можливе в майбутньому возз’єднання Християнства. Чітко було висловлено нашу точку зору: Православ’я згодом зможе об’єднатися з Католицтвом насамперед із тією умовою, що Папа Римський буде не главою Христової Церкви з безмежною владою, а «першим по честі й любові». Ватиканські власті сприйняли це вельми люб’язно, хоча, зрозуміло, до цілковитого порозуміння ще довгий шлях.

Напевне, святитель Петро Могила, якого і Київський, і Московський Патріархати не так давно визнали Божим угодником, порадів із цієї новини на Небі, бо ж іще у XVIІ ст. багато працював на ниві возз’єднання Християнства, міцно тримаючись Православ’я.

У житії, яке написав сам Патріарх Філарет, читаємо, що цей святець був дуже знатного роду: сином князя Молдавії, шляхтичем польським, багатим і впливовим у тодішній Речі Посполитій. Коли заможні українці переходили в унію, бо польська влада не визнавала самого існування нашої Церкви, молодий архімандрит Києво-Печерської лаври Петро, який уже встиг вивчитись у провідних університетах Європи, став фактичним очільником Благочестя на Русі-Україні. Свої великі статки він щедро витрачає на зведення нових монастирів і храмів та відновлення старих, на розвиток шкільництва і видавничої справи, бо добре розуміє: оборонити Православ’я можна лише просвітою, навчанням чистої віри.

У ті часи наша Церква була у великому занедбанні: єпископи й священики часто-густо провадили далеко не зразкове життя, освіченість православних була зовсім низькою. Тож коли отця Петра обрали митрополитом Київським і Галицьким та всієї Руси, він багато старань доклав для наведення канонічного порядку в Православ’ї. Укладає і видає своїм коштом «Православне сповідання віри» – книгу, яку розглянули на своїх соборах усі тодішні Православні Церкви і затвердили усі східні Патріархи. Тож відтоді не тільки у нашій Батьківщині, а й по всьому світу припинилися балачки недоброзичливців, що, мовляв, православні «самі не знають, у що вірять». Нарешті з’явилась офіційна книга, у якій стисло викладено православне віровчення, щоб ні усне передання, ні приватні переписувачі не внесли до нього хиб. Не секрет, що при її написанні владика Петро користувався католицькими книжками такого типу – катихізмами, із яких запозичив форму (запитання – відповідь) та побудову, при цьому ні на йоту не пошкодивши православного вчення.

Другою величезною працею Петра Могили було укладення й видання Требника і Служебника – книг, за якими священики служать. Тепер усі панотці по всій Русі мусили строго дотримуватись одного тексту й однієї послідовності відправ, а все невластиве Православ’ю, що проникло до наших служб за часи упадку духовної освіти, вилучалося. Проте святий Петро вніс до давніх текстів і деякі свої молитви та нові служби (наприклад, чин освячення криниці). При цьому він, знов-таки, користувався і католицькими книжками, але не сліпо наслідував усе те добре, що варто було запозичити, а наповнював його православним духом. Так з’явились, до прикладу, в нашій Церкві пасії – передвеликодні читання уривків з Євангелія про страждання Ісуса Христа. Спершу ці нововведення дехто сприймав насторожено, митрополита навіть звинувачували у таємному уніатстві, але врешті-решт навіть у Московії, де особливо ревно стереглися всього нового, прийняли доробок Петра Могили.

Багато працював святий на ниві возз’єднання українського Християнства – Православ’я з Уніатством, бо розумів, якої величезної шкоди завдає ця «боротьба Руси з Руссю». Він провадив богословські дискусії, писав дипломатичні листи, узгоджував плани, не був проти деяких другорядних поступок – але не поступався ні в чому головному. Одна з головних же перепон для скасування розколу полягала у ставленні до служіння Папи Римського. Ким він має бути – безроздільним володарем Християнської Церкви чи першим із рівних, показуючи в усьому приклад любові й доброчестя? На жаль, тодішній Ватикан стояв на позиції абсолютної влади Папи, тож настійний голос Петра Могили тоді не був почутий. Напевне, за молитвами таких подвижників, як святий Петро, часи таки змінюються.

Волин. єпарх. відом.– 2008.– № 1–2 (38–39)

14 січня 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери