Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіІкона «Хрещення Господнє»
Статті

Ікона «Хрещення Господнє»

Ангеліна ВИГОДНІК, провідний науковий співробітник Музею волинської ікони Ікона «Хрещення Господнє»

Хрещення Господнє
Фрагмент кивота XVIII ст.
Дерево, левкас, темпера, олія, різьблення, золочення.
Походить із Хрестовоздвиженської церкви с. Овлочин Турійського району.
Зберігається у Музеї волинської ікони.

Хрещення Господнє – одне з найбільших і найдавніших свят християн. Його стали відзначати з кінця ІІ – початку III ст. У давнину це торжество називали Єпіфанією (грец. явлення), бо, як сказано у Євангелії, у день Хрещення Господнього Бог прийшов, щоб явити людям Світло істини. У IV ст. на Сході в ці дні відбувалося водне хрещення оголошених (дорослих, які пройшли навчання основ християнської віри – оголошування). Церква розглядає Хрещення Господнє як «свято просвіти» народів. Його ще називають Йорданню – від назви ріки Йордан у Палестині, де Ісус прийняв хрещення від Івана Предтечі. Кожного року в цей день здійснюється обряд освячення води на згадку про водне хрещення Спасителя, звідси ще одна народна назва свята – Водохреще. А назва Богоявлення походить від того, що при Хрещенні Господа явилась Божественна Трійця – Бог у трьох іпостасях: Отець – у голосі, Син – у плоті, Дух Святий – у вигляді голубки.

Про Хрещення Господнє оповідається в усіх чотирьох Євангеліях (Мт. 3:13–17; Мр. 1:9–11; Лк. 3:21–23; Ів. 1:33–34). Саме на цій розповіді базується канонічна іконографія сюжету «Хрещення Господнє». Дослідники історії Вселенської Церкви вважають, що іконографія Богоявлення почала розвиватися в IX ст., одразу після тяжкої доби іконоборства, хоча зображення Хрещення зустрічаються і в пам’ятках IV–V ст. Традиційно образи Хрещення святкові й урочисті, що відповідає значимості події, величності празника.

Центральне живописне клеймо кивота з с. Овлочин із зображенням Хрещення Господнього вирізняється своєрідністю художнього трактування, у ньому бачимо камерний характер подачі події. Волинський народний маляр не йшов ні за буквальним переданням біблійних слів, ні за буквою усталеної іконографічної норми. Овлочинський образ написано в дуже чіткій та лаконічній манері. Композиція твору стисла й не має другорядних деталей, відсутні деякі канонічні елементи (три ангели, що тримають одежі Христа, сокира при корені дерева, символічні постаті Йордану й Червоного моря). Увагу зосереджено на суті події: на 30-му році життя перед виходом на проповідь Ісус прийшов на річку Йордан, де Іван Хреститель, проповідуючи покаяння у гріхах, хрестив народ, і зажадав, щоб хрестив і Його. Коли Христос вийшов із води і молився, відкрились небеса, і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Нього, і почувся голос Бога: «Це Син Мій Улюблений, що Я вподобав Його!»

Центральне місце у композиції займають постаті Спасителя й Івана Предтечі. Христос у білому оперезанні стоїть у воді, що розливається сіро-зеленим плесом. Воду біля ніг Христа маляр намагається зобразити прозорою, наголошуючи, що вода Йордану стає святою. Її освячує Сам Господь Своєю присутністю. Адже народ входив до Йордану визнаючи свої гріхи, немов залишаючи їх там, а Ісус входить до тих самих вод, щоб узяти усі ці гріхи на Себе, і вода виступає тут символом очищення, символом святості. Голова Христа, схилена у покорі, ніби ілюструє Його відповідь: «…так годиться нам виповнити усю правду…» на запитання Предтечі: «Я повинен хреститися від Тебе чи Тобі йти до мене?» Руки Ісуса навхрест складені на грудях, при цьому правою він ще й благословляє двоперсним жестом, який виразно скерований до людей, що справа, на березі ріки, чекають своєї черги хреститися. Просвітлені, вони стоять навколішки, стараючись осягнути велич події, свідками якої стали. Постава Івана Хрестителя урочиста: спираючись на посох із хрестом і білою стрічкою, він опустився на коліно, його передчуття змінилося впевненістю, що перед ним – Месія (Спаситель). Праву руку він тримає над головою Христа, здійснюючи обряд хрещення.

На відміну від динамічної правої сторони композиції, наповненої постатями, ліву – виповнює символічний статичний пейзаж: кущики трави і білих квітів серед каменів на передньому плані, далі – тиха ріка, горби протилежного берега з двома деревами, що нагадують одночасно і пальми, і верби. Горби та гори – це драбина, це шлях до неба, до Господа Бога. Гори знаменують путь духовну. Дерево – світова вісь, символ дарованого Богом життя, символ пізнання добра і зла, символ людського роду, який повинен мати глибоке коріння та високе гілля. Символічні візантійські скелясті пагорби з деревом тут замінено звичним волинським краєвидом – дві похилені верби на піщаному озерному березі. Відповідно до канонічної версії сюжету, вгорі зображено розкрите небо – сяйво у вигляді півкола з променями – знамення небесної досконалості, Рай, «домівка, де перебуває Господь». З нього злітає біла голубка – знак Святого Духа. Він береться із живої природи. В іконописному мистецтві білий голуб ототожнюється із миром, невинністю, скромністю, добротою, покірністю та незлобністю. Чистота й непорочність голубки алегорично наче засоромлює грішну людину, яка повинна уподібнитися до Христа. Від голубки симетрично відходять спрямовані врізнобіч білі промені, покликані наочно ілюструвати освячення Святим Духом.

Поєднання світлих і теплих пастельних відтінків вохристих, оливкових напівпрозорих барв із білим та більш насиченими натуральними червоним і зеленим надає живопису ефект м’яких переходів, відчуття ніжності кольору і загальної гармонії колориту, а в обрамленні золота творить насправді урочистий, святковий, піднесений настрій. Від споглядання подумки переносишся у той благословенний час і ніби стаєш свідком вияву тієї величної істини: ось розкриваються небеса, сходить Святий Дух та лунає голос Отця: «Ти – Мій улюблений Син, у Тобі Моє уподобання». Наповнений Святим Духом Ісус іде проповідувати… Це був початок історії нашого християнського життя. Зворушений, сповнюєшся розуміння, що ти продовжуєш цю історію і як християнин маєш все гарячіше любити, ревніше молитися, пробачати, все більше чинити добра.

Волин. єпарх. відом.– 2014.– № 1 (110)

19 січня 2019 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери