У лютому

2 лютого – мучеників Інни, Пінни і Римми

Нині це жіночі імена, а колись були чоловічими. Ці молоді слов’яни, учні апостола Андрія, жили наприкінці першого – на початку другого століття. Cвоїми проповідями привели багатьох язичників до Христа. Коли ж їх схопили й примушували зректися істинного Бога, вони відмовилися виконати цю вимогу. Тоді юнаків прив’язали до стовпів, поставлених на скованій кригою річці. Юнаки загинули від холоду, але не зрадили Христа.

7 лютого – святителя Григорія Богослова; 9 лютого – перенесення мощей святителя Іоана Злотоустого; 12 лютого – трьох святителів: Василія Великого, Григорія Богослова, Іоана Злотоустого.

Історія цього свята сягає часів візантійського імператора Олексія Комніна, коли богословствування так поширилося між греками, що теологічні питання турбували не тільки ієрархів, а й увесь церковний люд – від царя до селян і ремісників. Тоді багато сперечалися: хто з цих святих – Василій, Іван чи Григорій – більше вгодив Богові, так що одні звалися василіанами, другі – іоанітами, треті – григоріанами. Така «ревність» лише заважала благочестю вірних. Тож якось єпископові Євхаїтському Іоанові троє святих з’явились у видінні й сказали: «Ми маємо одне достоїнство перед Богом; немає в нас суперечностей; кожен із нас свого часу, натхнений Духом Святим, проповідував спасіння; нема серед нас ні першого, ні другого, ні третього. І так скажи їм, щоб православні люди незгоди облишили; скажи їм, що ми, як і в житті, так і по кончині, більше за все стараємося, щоб усіх привести в єдиномисліє. Поєднай нас в один день і склади один празник, а ми – всім, хто нас поминає, помагатимемо в спасінні». Так було примирено нерозсудливу ревність християн.

А ось приклади того єдиномислія між святими – слова Григорія Богослова про Василія Великого:

«Красою Василія була чеснота, величчю – богослів’я, бігом – безустанні, до Бога спрямовані, злети, а силою – сівба й роздавання слова… І в нас тепер найбільш освіченим є той, кому пощастило найкраще пізнати його твори. Його одного вистачає тим, що віддаються науці».

«А тепер він уже на небесах, та й там, думаю, приносить за нас жертви й молиться за народ. Бо не покинув він нас цілком... І вам, перейнятим його наукою, яку ж іншу раду всилі я подати, крім тієї: щоб ви постійно звертали свій зір на нього, начеб він вас бачив, а ви його – і так обновлялися у Святому Дусі».

«Мені Бог показав велике добродійство, бо злучив мене дружбою з дуже мудрим чоловіком, що один – і життям, і словом – був вищий понад усіх. Хто ж він? Дуже легко догадаєтеся! Це Василій – великий здобуток для теперішнього віку. З ним ми разом вчилися, жили і розважали … У нас усе було спільне, й одна душа в обох зв'язувала те, що розділяли тіла. А що особливо нас єднало – це Бог і змагання за досконалість».

14 лютого – мученика Трифона

Під час гонінь на християн за римського імператора Декії 250 року цього проповідника і цілителя змушували принести жертву ідолам, але він не згодився. Тоді Трифона прив’язали до коня й волочили, а потому в ноги вбили цвяхи і водили вулицями Нікеї, пекли вогнем і врешті відтяли голову.

15 лютого – Стрітення Господнє

Це свято є одним з 12-ти найбільших православних свят. Вшановується на 40-й день після Різдва Христового.

За старозповітним звичаєм, через сорок днів після народження здійснювався обряд посвяти первістка Богу. При храмі, куди принесли Немовля та жертву за Нього (двох голубиних пташат) Йосип і Марія, жив старець Симеон, якому Духом Святим було обіцяно, що він не помре доти, доки на власні очі не побачить Спасителя.

Зустрівши Марію з Дитям, Симеон узяв Ісуса на руки і, дякуючи Богу, сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів…» (Лк. 2:29-31).

Окрім урочистої Служби Божої, на честь Стрітення у церквах святять воду і свічки-громниці. Здавна їх вважали помічними від грому. Крім того, ці свічки колись давали у руки померлим, коли читали відхідну. Свічка символізує нерозривність земного світу й небесного.

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 2 (3)