4 лютого – преподобномученика Анастасія, диякона Печерського
Віталій КЛІМЧУК
Особлива працелюбність та ревність перед Богом у молитві – ці якості святого відзначаються у скупих свідченнях, що збереглися про нього в деяких літературних джерелах. Дослідники житія цього святого Ближніх печер вважають, що жив він наприкінці ХІІ – на початку ХІІІ століть. У рукописних святцях він іменується дияконом, а церковні піснеспіви, ряд видань і сучасний надгробний напис вказують на мученицьку кончину, хоча конкретних свідчень про це не збереглося. Книга «Тератургім», написана печерським соборним ієромонахом Афанасієм Кальнофойским, називає Анастасія братом преподобного Тита-воїна. Сан диякона йому приписує «Опис про руських святих», відомий за списками (копіями) кінця XVII століття. У церковній службі розповідається: він мав особливе дерзновення до Бога, так що всі його прохання виконувалися.
Шанування Анастасія почалося в кінці XVII століття, коли печерський архімандрит Варлаам (Ясинський) установив святкування Собору преподобних отців Ближніх печер. Загальноцерковне шанування розпочалося після дозволу Священного Синоду у другій половині XVIII століття включати в загальноцерковні місяцеслови імена київських угодників.
Іконописний оригінал (кінець XVIII століття) вказує зображати Анастасія так: «Надсед, брада доле Григория Богослова, на главе кавтырь, риза чернила, испод празелень, правою рукою левой стороны ризу держит, а левую руку к сердцу, персты вверх».
Волин. єпарх. відом.– 2015.– № 2 (123)
