Інтерв’ю ігумена Константина (Марченка), декана монастирів єпархії та намісника обителі Святителя Миколая Чудотворця в с. Жидичин Ківерецького деканату, у телепередачі «Що каже священик» 15 березня 2013 р.
– Піст – що це означає? Чи тільки відмовитись від якоїсь їжі скоромної? Чи піст має значно глибший зміст?
– Звичайно, коли ми говоримо про піст, найчастіше люди сприймають це як певний період, коли Церква нас у чомусь обмежує, щось нам забороняє чи чогось нам не дає. Хоча сумління кожного підказує, що «ні, людино, ти прекрасно розумієш – зміст посту, сенс посту не в тому, щоб не дати тобі з’їсти зайвий шматок ковбаси, зміст посту насправді дуже глибокий». Піст треба навчитись сприймати не як заборону, а відповідь Бога на людську трагедію. Коли людина розуміє, що якась внутрішня пустота, якась тривога, що є наслідком нашого гріха і схоче цього позбутись, тоді вона й зрозуміє цінність посту. Тому, що піст – це рука допомоги від Бога, Який каже: Людино, Я бачу, що тобі важко, Я розумію, що тобі важко, Я хочу тобі допомогти. От недаремно святий Григорій Двоєслов називає періоди посту блаженними, тобто щасливими днями очищення. І от людині, яка не розуміє суті посту, здається – в чому щастя, невже тільки в тому, що я себе обмежую? Людина, яка хоче мати мир і спокій у своєму серці, не боятися завтрашнього дня, зрозуміє, що це щасливі дні, що їй допомога – цей піст. Тому, що я був у рабстві гріха, мене щось мучило, а Господь мене почув і хоче мені сьогодні допомогти, виходить мені назустріч за допомогою посту. Каже: так, людино, Я побачив, що тобою володіє багато чого земного; навіть деколи соромно визнати, що якась звичайна їжа чи будь-яка звичка тобою володіє. Тож коли людина заглядає в своє серце, коли не намагається сама себе обдурити, за допомогою посту Господь починає її виправляти. От коли людина це розуміє – і піст правильно сприймається, і результат він тоді приносить.
– Нерідко зустрічаємо людей, які постять, але їхнє життя далеке від християнського ідеалу. Чи потрібен такий піст їм самим і чи Богу він потрібен?
– Коли ми говоримо про якусь людську невідповідність Божій істині чи взагалі правді людській, то треба дивитись, чи це певний період у житті, чи це вже звичка. Оце дуже важливо. Бо якщо людина імітує піст, думає, що вона постить, а насправді нечесна сама із собою, насправді не бореться за якусь зміну і преображення свого життя, тоді це треба назвати таким своєрідним фарисейством і лукавством. Тому, що ми ж не постим задля того, аби постити. Піст – це засіб, даний Богом людині для зміни. Наближатись до Бога і не змінюватись? Тут буде якась олжа. Тому, звичайно, якщо людина не змінюється, не ставить собі такої мети, то і піст як такий цінності не має.
– Буває, людина не знає, як повести себе. Скажімо, під час посту в дитини, родині день народження. Люди хочуть відсвяткувати, але й хочуть дотриматися тих християнських традицій. Як варто чинити в такому випадку?
– Був такий отець Церкви преподобний Ісаак Сирійський. Він сказав цікаву таку річ: добро без міри перестає бути добром. Що мається на увазі? Знову ж таки, піст дано людині як допомога, дано людині, яка розуміє, для чого він їй. Ми не маємо права на те, що дане мені, нав’язувати комусь. І що стосується дитини, то святкування буває різним. Мені здається, що дитина, коли ми не зробимо їй того елементарного дня народження, не подаруємо щось, просто нас не зрозуміє. Можливо, образиться, можливо, ми налаштуємо її проти посту. Виявиться, що ми хотіли виглядати правильними, а дитину озлобили. Не кажу, що треба заплющити очі та собі бездумно святкувати. Ні, по-перше, православні християни повинні вміти святкувати і в непостові дні правильно. Що це означає? В нас такий деколи стереотип створюється, що якщо не піст, то можна святкувати бездумно. Почекайте, по-перше, життя християнське має бути постійним стриманням, і якщо на вулиці сьогодні немає посту, це не означає, що можу безбожно і гріховно святкувати. Так само ж і в піст. Я переконаний, що як дитині приділити увагу, зробити їй це свято без якихось гучних салютів, то гріха в тому немає.
– Коли варто діток долучати до посту? Адже важливо, що ми закладаємо змалку, те матимемо потім.
– Однозначно: те, що сіємо з дитинства, з часом проростає в людині. Але піст – це як лікування, лікування дуже серйозне, лікування серйозних пороків. І тому ці ліки потрібні в міру її розвитку. Наскільки вона здатна цінити те, що робитиме? Як вона буде до цього ставитись? Але на це треба дивитись у конкретно кожному випадку.
– І, напевне, вельми важливо, щоб батьки приклад подавали, бо можна говорити одне, а в житті…
– Взагалі воно дуже часто так виходить. Батьки так переживають за своїх дітей і ніби й хочуть їх привести до церкви, і навчити їх молитви, навчити їх посту… Але дитина має дуже спостережливу пам’ять, і вона не сприймає наші словесні трактати про істину, а дивиться, як мама з татом ставляться до неї в житті. Я завжди кажу, що дитина, яка бачить, що в її сім’ї моляться, дитина, яка бачить, що в її сім’ї постяться, – сама ставиться до цього з правильним благоговінням. Навіть якщо в цей період дитинства чи юності вона не буде ще це все запроваджувати в своєму житті, то з часом, коли подорослішає, коли зіткнеться зі справжніми проблемами, вона згадає, як їх вирішували мама і тато.
– Як правильно постити? В чому варто себе обмежити? Можливо, є послаблення – маленьким діткам, хворим?
– Коли ми говоримо про піст, то треба забути про фанатизм. Тому, що, як каже Василій Великий, ми не тіловбивці, а страстовбивці. Завдання посту – дати можливість людині поборотися з гріхом у ній. Навіть не логічно вагітній жінці себе обмежувати: плід формується, він потребує вітамінів, жінка потребує сили, щоб носити ту дитину. Тому в даному випадку людина, яка буде примушувати себе строго постити, – буде грішити. Так само щодо дитини. Певно, краще не дати зайвої цукерки, щоб вона відчула цей особливий період, але повністю забрати від дитини той раціон, який дає їй формуватись, рости, кріпнути, – це буде неправильно. Те ж стосується і хворої людини.
– Є традиція перед початком посту просити пробачення один в одного. Звідки вона походить, що означає?
– Взагалі це євангельський принцип. Бо коли Господь навчав нас жити по-християнськи, Він казав: людино, якщо ти хочеш справжнього життя, якщо ти хочеш справжньої зміни, якщо ти хочеш, щоб твоя молитва була угодна Богові, почни з основного – примирення з братом своїм. Бо як один з апостолів пише: хто каже «Я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той говорить неправду: бо той, хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» (1 Ів. 4:20). Нам завжди легко любити щось абстрактне. Ні, істина проста: прийти і примиритися зі своїм братом, а тоді це буде свідчення, що ти дійсно любиш Бога. Звідси бере початок ця традиція.
– Якщо людина не постила з першого дня, коли вона може почати? Наступного дня, чи вже чекати наступного року, наступного посту?
– Почати можна тоді, коли зрозуміє, що хоче почати. В пасхальну ніч звучать дуже гарні слова Іоана Златоуста: “Ті, що постились, і ті, що не постилися, – звеселіться сьогодні!”. Не постив, але от зараз щось в душі защеміло, то це означає, що саме в цей момент тебе Господь і кличе. Почни поститися від сьогодні.
– Ваші побажання тим, хто розпочне піст.
– Дуже важливо, щоб ми зрозуміли: раз нам Господь простягає руку, значить Він хоче по-справжньому нам допомогти, і простягти свою руку назустріч Йому. Тобто не почати змінювати весь світ навколо себе, а почати змінювати самого себе, хоча б трішечки, хоча б у чомусь маленькому, але себе. Це надзвичайно важливо. І якщо кожен це для себе зрозуміє, якщо кожен почне працювати над своєю душею, тоді призначення посту буде виправдано.
