Шевченколюбство, а не шевченкопоклонство
Із виступу літредактора єпархіального видавництва «Ключі», члена Спілки християнських письменників України Віктора Гребенюка перед студентами Волинської православної богословської академії 9 березня 2012 р.
Слава Богу!
Слава Богу, Який дає нам змогу, як сказано в Писанні, «відрізняти священне від несвященного і нечисте від чистого» (Лев. 10:10).
Тарас Шевченко належить до тих унікальних постатей, які вважаються «отцями нації», «засновниками, стовпами національних літератур». Однак ні Міцкевич у поляків, ні Пушкін у росіян, ні Данте в італійців не дорівняються популярністю Шевченка серед українців. Хоч би де опинився гурт українців, вони клопочуться найперше про дві речі: збудувати церкву і врядити шевченківський захід.
Тарас Шевченко належить до тих унікальних постатей, яких кожна течія – чи політична, чи літературна – вважає своїм, своїм предтечею. Щось подібне і з релігійними конфесіями. Раніше нам казали, що Тарас Григорович мало не комуніст (тільки партквитка бракувало) і вже точно атеїст; у протестантській літературі можна прочитати, що він майже протестант, у рунвірівській – що він, безумовно, язичник, і т. ін. Причому всі знаходять відповідні цитати. Чому так? Це не тільки висмикування кількох рядків із контексту. Видатний майстер слова, як правило, не буває однозначним протягом усього творчого життя. Дещо Шевченко писав під впливом деїстів (які вчать, що Бог лише створив світ, але не піклується ним), а дещо писав – у щирому релігійному натхненні, «в серці сокрушенному»; одні речі приготував до друку й надрукував, інші вважав не готовими до публікації, чернетками, над котрими ще збирався попрацювати… Для нас же все, написане рукою Шевченка, стало трохи не сакральним. Відрізняймо священне від несвященного!
В останні десятиліття навколо цієї постаті творяться дивовижні речі. Екскурсії до Канева вже називають «прощами». Шевченківські вечори – «шевченківськими всенічними». Став популярним вірш «Отче наш, Тарасе невмирущий», який імітує Господню молитву... Все це не може не насторожувати. Треба відрізняти священне від несвященного!
Всенародну любов до Шевченка називають навіть «культом Шевченка». Кому не доводилося чути від наших патріотів, що в оселі кожного справжнього українця «Кобзар» має лежати конче поруч із Біблією. Усе це, зрозуміло, велике перебільшення. Біблію, Слово Боже, з «Кобзарем», словом людським, можна порівняти хіба що в одному: вони у нас «чтимі, но не чтомі», шановані, але не читані. На слуху переважно «Садок вишневий», «Реве та стогне» та ще кілька рядків. Той, хто завдасть собі труду прочитати більше, переконається в унікальності цього автора і його писань, однак із Біблією – не порівняє. Відрізняймо священне від несвященного!
І в той же час біля численних пам’ятників Тарасові Григоровичу ми бачимо (двічі на рік!) усе тих самих людей – півтора-два десятки пенсіонерів, не рахуючи «організованої публіки». Одні на це кажуть: може, народ «перегодували» Шевченком? А інші кажуть: може, ті, хто ставить собі запитання про Шевченка і шукає відповіді, не знаходить їх? Кого не бентежили Шевченкові слова – «я прокляну святого Бога», «я не знаю Бога» і подібне!
Усе це наштовхнуло єпархіальне видавництво «Ключі» на думку укласти збірку Тараса тільки зі щиро православних творів. Тільки священне, без несвященного! Твори, позначені тяжкими пошуками Істини поза православ’ям, до цієї збірки не ввійшли. Твори просто нейтральні, описові, пейзажні – теж. Твори, що потребують розлогого коментування і навколо яких ламаються списи багатьох поколінь професійних шевченкознавців і релігійних діячів, – не ввійшли теж (як-от поема «Марія» та навіть «Заповіт»: «я не знаю Бога» – це із «Заповіту»). Ввійшли тільки ті твори, у чистій православності котрих ніхто ніколи не сумнівався і не дискутує. (До речі, спершу ми таким же чином видали православні твори Лесі Українки – «Що дасть нам силу?» у серії «Віра наших класиків»).
Збірку «Серцем нелукавим» укладено за текстами найновішого Повного зібрання творів, виданого в умовах державної незалежності. І хоча раніше виходили у світ багатотомники, що гордо йменувалися Повними зібраннями, однак це – перше дійсно повне і дійсно непідцензурне видання творів Шевченка. До нього ввійшла геть уся відома на сьогодні спадщина Тараса Григоровича (навіть вірш, якого він написав вуглиною на стіні корчми). Ми склали нові примітки, необхідні саме для релігійного видання, та передмову. Книжка містить репродукції частини малярської спадщини на православну тематику та статтю про це професійного шевченкознавця Надії Наумової.
Шевченка називають нашим національним пророком. Читачі зможуть переконатись у цьому: він зробив переспіви біблійних пророків з думкою про Україну. В цьому розумінні – саме в цьому! – він пророк. Однак не Шевченко молиться за нас, ми молимось за Шевченка й за Україну. І в цьому він нам показує приклад – «Серцем нелукавим».
Волин. єпарх. відом.– 2014.– № 3 (112)
