Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна Статті22 березня – Сорок мучеників севастійських
Статті

22 березня – Сорок мучеників севастійських

Віктор ГРЕБЕНЮК Сорок мучеників севастійських. Ілюстрація Ірини Дацюк

Це сталося 312 року, за рік до остаточного припинення гонінь на християн у Римській імперії.


Воєводі Агриколаєві доповіли, що серед офіцерів його полку є таємні сповідники віри Христової. Спершу воєначальник викликав їх і ласкаво пообіцяв, що коли відречуться від Христа, матимуть царські милості. Але ті рішуче відмовилися. Тоді Агриколай наказав готувати знаряддя для тортур. На це один із затриманих – Киріан – сказав: «Не забувай, яка в тебе посада. Не маєш влади карати нас тілесно. Донеси імператору і жди повеління».

Урешті-решт до міста Севастії прибув уповноважений імператора Лісій. Арештованих привели на військовий суд.

– О, ці воїни варті того, щоб отримати вищі чини!.. Імператор зробить це для вас, якщо ви, корячись його волі, повернетеся до богів своїх предків. Інакше – позбавитесь усього, – мовив Лісій.

– Не тільки воїнський чин, а й тіла наші візьми од нас, – відповіли ті.

Тоді Лісій повелів поставити християн в озеро посеред льоду, а на березі спорудити лазню.

Наступні події змальовує у своєму романі „Первоцвіти”, що вийшов 1999 р. у львівському видавництві «Добра книжка», письменник Р. Брезіцький.

Передання оповідає, що охоронець, вражений стійкістю християн, із яких лише один зрадив, – увірував у Христа, побіг і став у гурті засуджених, так сподобившись разом з ними мученицького вінця.

Минала перша важка година. Дужий на горло раб безнастанно вигукував:

– Поспішайте до лазні! Тут чекає на вас тепло і порятунок! Вродливі рабині вмить виженуть холод з вашого тіла і розітруть пахучими маслами. Поспішайте! Кілька відважних кроків – і ви врятовані!

У більшості в’язнів від холоду ноги до колін посиніли. Арештанти збилися докупи, мов ті ягнята перед лицем небезпеки.

А раб все зманював їх до лазні.

Раптом від гурту в’язнів відокремився один чоловік. На очах у всіх він швидко перебіг крижане поле, скочив на берег і попрямував до лазні. То був римлянин Марко. Ніхто із братів його не зупиняв...

Марко добіг до лазні, шарпанув до себе двері. Гаряча пара ледь не ошпарила лице. Він зупинився, схопився за груди, зігнувся – видно, дихання йому забило – так і повалився, скручений, на поріг...

Вивіян втратив відчуття болю. Тіло, ніби й не тіло, а важкий металевий обладунок – холодне, скрізь холодне, без стуку серця, без пульсування крові... Зорі стали ближчими, ніж будь-коли. Він вже не молився словами молитви, лише безупину повторяв: «Ісусе, Боже наш... Ісусе, Боже наш...»

Гот Теодул відчував, як холод пронизує йому кістки і, мов по трубах, підіймається ними все вище, штовхаючи поперед себе шматок гострого льоду, котрий на ходу збільшується розростається, розтрощуючи кістки. Спершу в пальцях, далі в гомілках, у колінах, у стегнах, у тазу, в хребті...

У Лисімаха замерзання спершу дало про себе знати в тих місцях, де зарубцювалися старі рани. Звідти воно розтікалося по всьому тілу, по крові, поволі перетворюючи його у льодову скульптуру...

Уже було далеко за північ. Смерть, що прийшла під виглядом сну, забрала ще чотирьох: Домна, Євноїка, Івана, Екдита... Кандид молився і плакав. Ті сльози так і залишилися крижинками на щоках, на вусах, на вустах...

Нараз небо стало ясним-ясним, ніби хтось зірвав завісу холодної туманної ночі. Спочатку багатьом здалося, що ринув сніг. Але ніякий сніг землі не сягнув. А ясність неба різала очі, як сонце. Вражені люди ховали погляди під дашками долонь, схиляли голови долу, немов осоромлені. Лише в’язні на льоду підняли обличчя до неба і простягнули угору напівскрижанілі руки. Бо тільки вони там, у висоті, бачили сорок істот, світлих-пресвітлих ангелів, схожих на невимовно гарних жінок, котрі несли у руках сорок блискучих вінців, чи то сорок сяйливих корон, чи то сорок золотих обручок...

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 3 (4)

22 березня 2023 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери