Кожна людина, особливо віруюча, зокрема християнин, проживаючи не один десяток років, не завжди задоволена собою, а, скоріше, навпаки – майже завжди незадоволена собою... То насварив на дітей без достатньої причини, то обманув друга, то привласнив собі чужу річ, то... І так без кінця і краю. Людина йде до духовної лікувальниці – сповідається. Стає трохи легше (коли сповідь щира, відверта, підготовлена постом і молитвою). А чи надовго? Мабуть, що ні. Знову те саме! Знову ті самі гріхи! Знову допікає власна совість (це якщо зовсім не прибита і не похована). Що ж робити?..
З другої сторони, є Христос, є Дух, є Бог-Отець – Господь у Своїй Триєдиності. Він же такий могутній, створив світ, небо і землю, людину на Свій образ і подобу, переміг диявола на Голгофі. І що – Він не може змінити мене? Зробити чистим, невинним, безгрішним творінням? Адже для цього і приходив Ісус на землю – спасти людей від їхніх гріхів. Чому ж я тоді постійно грішу, чому сповідь моя нічого практично не дає, а якщо і дає, то на дуже короткий час – до першого гріха? Видно, причина всього цього – не в Бозі. І на диявола всіх собак теж немає чого вішати. Адже без нашої волі, «дозволу на співпрацю», він керувати нами не може.
Ти ж, людино, створена на образ і подобу Божу. Чому ж не живеш по-Божому? Відповідь лежить на поверхні. А тому, що я не хочу помирати на Голгофі з Христом, я не хочу позбутися своєї грішної особистості, свого егоїстичного «Я», своєї злої волі, своїх пристрастей та пожадань, тобто своєї гріховності. Апостол Павло пише: «Якщо Один помер за всіх, то всі померли в Ньому» (2 Кор., 5:14). Отже, доки не погоджуся з тим, що я лише грішник і що тільки давши згоду на знищення свого гріховного «Я», тобто щиро й остаточно розкаявшись, дозволю Ісусові Христу стати моїм Спасителем, доти не спасуся. Або в мені живе моє «Я», яке завжди грішить, виступає проти Бога і є тому слугою диявола, або в мені живе Христос, Котрий ніколи не грішив і не грішить. Тому й кожна наша добра справа зроблена не без Його участі.
Господь сказав фарисею Никодимові, що нам треба відродитись від води і Духа та що нове не народиться, поки старе не помре, не поступиться місцем новому творінню. І тут найкращий приклад – рослинний світ. Одна пшенична зернина приносить 30–60–100-кратний плід, а одна насінина соняшника – понад 200 зернят, але даремно шукати ту первинну зернину після врожаю. Її нема, вона вже померла, зате дала життя новій рослині, новому творінню.
Тож і ми, браття й сестри, вмираймо заради нового життя у Христі. Відкриваймо свої затемнені, занечищені усілякими пристрастями й пожадливостями серця для нашого Господа. Хай Дух Святий попалить усі гріховні бур’яни в нашому серці та засіває в ньому нове, безгрішне насіння нашої Віри, Надії, Любові й Істини, відроджує до нового, спасенного життя. Адже, згідно зі словами апостола Павла, наші тіла – то храми Духа Святого, ми вже собі не належимо, бо дорого куплені кров’ю Христовою. І, як у давнину дорогоцінні посудини з коштовною і запашною маззю – миром, ми запечатані Духом Святим до другого приходу Ісуса. Віддаваймо без жалю та скорботи своє старе тілесне, яке кожну мить тільки й знає, що грішити, на Голгофу. Хай воно там навіки помре без надії на воскресіння в наших серцях і душах, навіки буде запечатане у гробі. Натомість хай милосердний Господь воскресає в наших серцях і ніколи там уже не помирає. Він-бо воскрес для нашого воскресіння. Хай веде нас до спасіння та вічного життя. А ми розцвітаймо та плодоносьмо дарами Духу, а не плоті, щоб стати насельниками Царства Божого, нашої небесної Батьківщини, ще тут, на землі, щоб залишитись ними й у вічності. Ставаймо справжніми та відданими воїнами Христовими, щоб під керівництвом Господнім перемагати всіх ворогів нашого спасіння, як видимих, так і невидимих.
Христос воскрес!.. Ця істина перемогла нашу смерть і дарує нам вічне життя. Амінь.
