Cвятих жон-мироносиць (3-я неділя після Пасхи)

Мироносиці – це жінки, які принесли до гробу Господнього миро – запашну олію. Після страти Ісуса Христа, рано-вранці в неділю вони прийшли до гробниці, щоб за юдейським звичаєм намастити Його тіло. Чому ж ми їх ушановуєм? Що за подвиг учинили ті кілька жінок? Що такого особливого вони здійснили?

Начебто й нічого.

Христос помер на хресті у п’ятницю. За юдейським звичаєм ховали невдовзі по смерті, часто ще того ж дня (бо в Палестині здебільшого спекотно), перед тим омивши й намастивши мерця та загорнувши в покривало. Але якщо надходила субота – священний день у вірних Старого Завіту – чи якесь юдейське свято, небіжчика клали у витесану гробницю (домовин у євреїв не було) без обрядів. Адже юдей не міг святкувати, будучи нечистим, а той, хто доторкнувся до трупа чи навіть до гробниці, вважався занечищеним. Тому спершу святкували, а тоді негайно верталися до померлого і проводили похоронні обряди.

Коли Ісуса зняли з хреста – наставала субота, бо нову добу тоді рахували від настання сутінків. Тому жінки, які ходили з Христом і слухали Його навчання, не здійснили всього, що велів звичай. Таємний ученик Христів Йосиф Аримафейський випросив у римлян тіло Розп’ятого, разом з іншим таємним учнем Никодимом поклав Його в нову гробницю. Римляни запечатали гріб і виставили охорону.

Здавалося б, нічого незвичайного. Але погляньте: один апостол – Юда – продав Учителя, другий – Петро – відрікся од Нього, у страху порозбігалися всі інші, крім молоденького Івана. Сповнили свій обов’язок, уже не ховаючись із вірою, лише таємні послідовники Христові Никодим і Йосиф – люди заможні, члени вищої ради (синедріону), тобто мужі зі становищем, яким у цьому світі було що втрачати. І ще пішли сповнити свій обов’язок слабкі жінки, – не боячись ані вороже настроєних одноплемінників, ані римської сторожі.

Євангелісти кожен по-різному згадує, хто саме із жінок пішов тоді до гробівця. Марія Клеопова, Марія – матір Якова, сестри Марта й Марія, Сусанна, Іванна, Соломія... Відомо лише, що їх було декілька і що серед них була Марія Магдалина, якій воскреслий Христос явився першій. І цей факт – що саме жінкам, які в тодішньому суспільстві ніякого голосу не мали, жінкам, які вважалися непевними свідками в будь-якій справі, жінкам, які мусили б злякатися більше, ніж апостоли-мужчини, саме жінкам явився воскреслий Христос – цей факт промовляє про дуже багато. По-перше, це означає, що жінки таки дійсно побачили Христа воскреслого. Бо якби історію цю вигадували, то вигадували б письменні чоловіки, вони «непевних свідків» у розповідь не помістили б. По-друге, це означає, що сила віри не в силі тіла, не в силі вродженого характеру, а в тій відданості, щирості почуття, яка так притаманна «слабкій статі».

Тому-то вже дві тисячі років усі вірні Христові беруть приклад із жінок-мироносиць. А християнки мають цього дня своє жіноче православне свято. Тож вітаємо вас із празником, дорогі сестри!

І не забудьмо всі разом промовити: «Святії жони-мироносиці, моліть Бога за нас!»

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 4 (77)