Була в Єрусалимі купальня, яка називалася по-єврейськи Віфезда, тобто Будинок милосердя. Вона була тим прикметною, що ангел Господній спускався до неї й порушував воду, і той хворий, який входив у купальню першим, ставав здоровим, хоч би яку мав недугу.
Одного разу Ісус Христос був у Єрусалимі під час Пасхи. Проходячи повз купальню, Він побачив коло неї багато хворих. Тут були кульгаві, сліпі, сухі. Кожен із них чекав хвилини, коли ангел порушить воду, щоб першому ввійти в неї. Серед цих немічних був один, який тридцять вісім років лежав у розслабленні, тобто був паралізований. Спаситель побачив його, зглянувся і сказав: «Чи хочеш бути здоровим? Недужий відповів Йому: Так, Господи! Але людини не маю, щоб, коли збуриться вода, опустила мене в купальню; коли ж я приходжу, інший вже поперед мене входить. Ісус говорить йому: Встань, візьми постіль твою і ходи!» (Ін. 5:6–8). І він одразу одужав, узяв постіль і пішов. Була ж субота у той день. Тому юдеї говорили зціленому: «Сьогодні субота, і не слід було тобі брати постіль свою. Він відповідав їм: Хто зцілив мене, Той сказав мені: Візьми постіль твою і ходи. Його спитали: Хто Той Чоловік, Який сказав тобі: візьми постіль твою і ходи? А зцілений не знав, хто Він, бо Ісус зник у натовпі... Потім Ісус зустрів його у храмі і сказав йому: Ось ти одужав; не гріши більше, щоб з тобою не сталось чого гіршого (Ін. 5:10–14).
Ось про що ми повинні дбати, коли Бог рятує нас від хвороби. Під час недуги ми часто просимо допомоги в Бога; а потім, коли одужуємо, не думаємо про те, як би догодити Йому. З поверненням наших сил забуваємо про молитву й вдаємося до колишніх гріхів, замість того щоб виправитися й почати нове, більш благочестиве життя.
