Ікона «Зішестя Святого Духа на апостолів»

«Зішестя Святого Духа на апостолів» Поч. XVII ст. Матеріали і техніка: дерево, левкас, темпера, сріблення. Походить з церкви Архістратига Михаїла с. Окорськ Локачинського деканату. Експонується в Музеї волинської ікони

Зішестя Святого Духа на апостолів відзначається Православною Церквою як одне з найбільших свят на п’ятдесятий день після Великодня (бо Дух Святий зійшов на п’ятдесятий день після воскресіння Ісуса Христа) і тому називається П’ятдесятницею, чи днем Святої Трійці, бо з цього дня розкрилася світові дія всієї Пресвятої Трійці, люди навчилися поклонятись і прославляти три іпостасі єдиного Божества: Отця і Сина і Святого Духа. У це свято заведено прикрашати храми й оселі зеленню, а під час богослужіння стояти з квітами, виявляючи цим нашу радість і вдячність Богу, тому цей празник називають ще й Зеленими святами.

В основі свята – сказання книги «Діяння святих апостолів» (Діян. 2:1–13), з якого ми дізнаємося, що у день юдейської П’ятдесятниці, о третій годині в світлиці, де перебували після вознесіння Христа в постійній молитві апостоли, раптово почувся шум з небес, який напов­нив весь дім і був чутий далеко за його межами. У повітрі з’явилося безліч вогненних язиків, вони на мить опустилися на голови апостолів і лише світили, але не палили. Як тільки Божественного вогню сповнились душі апостолів, вони піднесли до неба слово хвали і подяки Господу за Його благодіяння для роду людського. І кожен із них почав говорити якоюсь доти йому невідомою мовою. Це знання для апостолів було даром Духа Святого, необхідним для поширення євангельської істини в усьому світі.

Іконографія цього свята почала розвиватися з VI ст. Зображення Зішестя Святого Духа на апостолів є у Євангеліях і Псалтирях, у збірниках давніх рукописів, на мозаїках Софії Костантинопольської і собору Святого Марка у Венеції, у древніх храмах Києва, Чернігова, Новгорода. Іконографічна композиція мала вгорі традиційний півкруг неба, який символізує Божу присутність. З неба спливають світлі промені дарів і ласк Святого Духа. В триклінії (трапезній) зображали апостолів, які сидять півколом, – це символ об’єднання Церкви. Над німбами апостолів – вогненні язики, якими проявилася присутність Святого Духа. У нижній частині композиції, в темноті арки, часто малювали алегоричну людську постать. Це – Космос, тобто всесвіт, що, обтяжений гріхами, чекає на просвітлення та очищення.

У подальшому розвитку іконографія цього сюжету вельми змінилася. Замість древнього триклінія почали зображати палати, арку з Космосом зовсім вилучили з композиції, прагнення історичної точності примусило вилучити апостола Павла, а стилізоване небо замінили хмари і промені з полум’ям. Центральне місце відвели Богоматері, обабіч групами чи півколом розміщували апостолів.

Приклад цього – ікона з Михайлівської церкви Окорська. Через індивідуальну внутрішню архітектуру, побудову та змістове наповнення вона виражає суть богослов’я сходження Святого Духа у всесвіт. Можна сказати, що художник переносить нас від реального історичного факту до бачення у цій події заснування й утвердження Церкви Христової на землі. У верхній частині образа, на тлі дахів старого міста, зображено Богоматір. Вона сидить на різьбленому престолі під завісою, схрестивши на грудях руки, ногами опираючись на біле підніжжя серед вимощеної цеглою підлоги. Обабіч Діви, у три яруси попарно розміщено дванадцять апостолів у молитовних позах. Вінчає реліквію сяйво у вигляді червоного півкола з променями, під ним на срібному тлі –іменування ікони.

У давніх візантійських пам’ятках Богородиця не зображалася серед апостолів у момент зішестя Святого Духа. На західних зображеннях Її ввели у композицію з Х ст. На українських іконах «Зішестя» Марія – учасниця дійства, починаючи з XVII ст. Євангеліст Лука, описуючи подію Зішестя, не називає імені Богоматері, але повідомляє, що Вона разом з апостолами постійно молилася (Діян. 1:14). Під час одного з таких молінь і відбулося Зішестя, і дари Святого Духа, пролиті на апостолів, були даровані і Їй, сповненій благодаті, вознесеній вище херувимів і серафимів. Вона прийняла на Себе жереб апостольського служіння і була серед упорядників Церкви Христової, ставши символом єдиної соборної апостольської Церкви.

Апостолів зображено з німбами, у молитовних позах, як ті, що удостоїлися вищого осяяння Святим Духом, а книги і сувої у руках є символами їх церковного учительства.

Зображення Святого Духа у вигляді голуба зазвичай у цю композицію не вводилося. Проявом Святого Духа в образі «Зішестя» є язики вогню, полум’я і промені червоного сяйва.

На задньому плані зображено будівлі, це вказує на те, що подія відбулась у приміщенні. Споруди органічно поєднуються із фронтальною частиною ікони, створюючи ефект залучення, приєднання того, хто молиться перед нею, до зображуваної спільноти Христової Церкви, бо архітектура й стіни символізують Христову Церкву.

Ось так образ «Зішестя Святого Духа на апостолів» передає зміст цього величного свята і допомагає збагнути, що Святий Дух як носій благодаті не лише сповнює надією апостолів, а надає її усьому людству і зокрема кожному, хто прагне прийти до Бога.

Волин. єпарх. відом.– 2015.– № 06 (127)