19 травня – преподобного Іова Почаївського

Преподобний Іов народився в 1550 році на Галичині й називався в миру Іван Желізо. Десятирічним хлопцем він вступив до Угорницького монастиря. Там досяг успіху в чернечих подвигах, у дванадцять літ був пострижений у мантію з іменем Іов, згодом возведений у сан священика, а в тридцять років удостоєний великої схими, причому йому було повернуто ім’я Іван, яке особливо любив і завжди ним підписувався, але до лику святих все ж був зарахований з іменем Іов.

На прохання князя Острозького преподобний Іов був переведений у Дубенський монастир, що знаходився в його володіннях, де став ігуменом і багато писав на захист православ’я. Спрага подвижницького відокремленого життя змусила його перейти на святу гору Почаївську, де його обрали настоятелем. Для молитовних подвигів віддалився в кам’яну печеру.

Він був подвижником безперестанної молитви Ісусової – «Господи, Ісусе Христе, помилуй мене грішного», що довела його до високих ступенів духовності. Ось що про нього оповідає учень і сподвижник Досифей, який став після його спочинку наступником по ігуменству. «Одного разу, коли молився преподобний в тій печері, раптом осяяло його світло Божої благодаті, сяючи по всій церкві протягом двох годин безперервно. Я ж, побачивши його, у великому жаху впав на землю, переможений таким дивовижним баченням».

Якої сили досягнув святий старець над грішною душею людською, показує наступний випадок: одного разу, прийшовши вночі на монастирський тік, він побачив злодія, який хотів звалити собі на спину лантух зерна. Преподобний допоміг йому підняти цей лантух, але нагадав йому про відповідь на Страшному суді Христовому. Вражений лагідним словом святого, грішник упав йому в ноги з благанням простити.

В обителі преподобний Іов увів спільножитний устав. Обитель він з допомогою благочестивих поміщиків Феодора і Єви Домашевських оточив огорожею і спорудив Свято-Троїцький собор, а потім і ще шість менших церков. Створив Почаївську друкарню і продовжував писати на захист православ’я. Збереглася одна з його книг – «Книга Іова Желіза, ігумена Почаївського, власною його рукою написана». У 1889 році її видано під заголовком «Почаївська бджола».

Друкарня преподобного Іова, відновлена архімандритом Віталієм (Максименком), була вивезена після російської революції за кордон і нині продовжує діяльність в Америці, у Свято-Троїцькому монастирі, обслуговуючи духовні потреби емігрантів.

У вільний час преподобний Іов любив займатися садівництвом і розвів у Почаєві прекрасний сад.

У 1620 році він брав участь у Київському Соборі, що засудив унію і постановив твердо стояти за православ’я. Під постановою є підпис: «Іван Желізо, ігумен Почаївський».

Помер преподобний 28 жовтня 1651 року. Мощі його були відкриті у 1659 році після триразового його явлення митрополитові Київському Діонисію. Незабаром після цього в обитель приїхала на прощу Єва Домашевська. Вночі вона побачила, що в Троїцькій церкві сяє світло, і почула спів. Служниця її, дівчина Ганна, пішла дізнатися, яке богослужіння здійснюється, і до свого жаху побачила, що церковні двері відчинені, а посеред церкви, між двома ангелами, молиться в надзвичайно світлому вбранні преподобний Іов. Звернувшись до дівчини, він наказав їй покликати ігумена Досифея, в цей час безнадійно хворого, і дав їй для нього плат, омочений у миро. Хворий, отримавши цей плат, намастився й отримав зцілення.

У 1675 році татари обложили Почаївський монастир. На третій день облоги, під час читання акафіста, над монастирем з’явилася Сама Цариця небесна. Татари пробували пускати стріли в це явлення, але стріли поверталися назад і били їх самих. Тоді татари почали тікати.

У 1721 році Почаївським монастирем заволоділи уніати. Чудотворну ікону Божої Матері вони шанували, але доступ до мощей преподобного закрили. Проте через 20 літ чудеса від святого змусили їх допустити сюди віруючих.

У 1831 році уніатів возз’єднали з Православною Церквою. Мощі преподобного було знов урочисто відкрито, а Почаївський монастир оголошено лаврою.

Волин. єпарх. відом.– 2014.– № 05 (114)