Волинська Епархія Української Православної Церкви
Київського Патріархату
офіційний сайт
Головна Статті5 червня – знайдення мощей святителя Леонтія, єпископа Ростовського
Статті

5 червня – знайдення мощей святителя Леонтія, єпископа Ростовського

Віктор ГРЕБЕНЮК Святитель Леонтій, єпископ Ростовський

Історія часто подає надзвичайні приклади мінливості долі – не тільки окремих людей, а й цілих народів. Скільки настраждалась наша Русь-Україна, будучи колонією у складі Російської імперії! А були ж часи, коли Київська Русь, тогочасна імперія, колонізувала землі, що тепер називаються Росією. Всі величезні краї на північ від Чернігівщини, аж по Біле море, були населені предками нинішніх росіян – племенами угро-фінів: чуддю, вессю, воддю, муромою, мещерою та іншими. Мало-помалу сюди проникали слов’яни й ослов’янені варяги і прищеплювали цим народностям нашу руську мову, звичаї, віру – спершу дохристиянську, а згодом істинну, Христову. Довго, дуже довго тут, на так званому Заліссі, зберігались і угро-фінські мови, і руська, і язичницька релігія, і Християнство. Володимирове хрещення не сягнуло цих диких пущ, тому в середині ХІ ст. чернець Києво-Печерського монастиря Леонтій, якого висвятили на єпископа Ростовського, застав у цих місцях майже не орану ниву.


Ростов було споруджено руськими колоністами на місці угро-фінського селища. Двоє попередніх єпископів через велику ненависть місцевого населення до християн мусили виїхати з Ростова. Леонтій насамперед вирішив зміцнювати віру тих християн, яких тут застав. Окрім того, вивчив мову племені меря, що жило на Ростовщині, аби проповідувати віру Христову їхньою рідною мовою, а не чужою для них руською. Проте язичники не бажали покидати своїх марновірств, одного разу побили Леонтія і вигнали з Ростова. Тоді він поселився поза містом, звів невеличку церковцю і взявся проповідувати серед дітей. Потроху й дорослі змінили ставлення до нього і владика зміг повернутися в Ростов.

Одного разу святитель проповідував новоохрещеним у соборній церкві. Аж раптом знадвору почулися гучні погрозливі крики: язичники зібралися, щоб розправитися з Леонтієм. Тоді він одягнувся у святкові ризи і вийшов до натовпу. І сталося диво: заввидівши його, одні попадали напівмертві, інші посліпли. Тоді преосвященний став молитися за їхнє уздоровлення, вони повставали зрячими й дужими і чимало язичників того дня охрестилось.

Однак іншого разу, 1073 року, рівноапостольний подвиг слуги Божого Леонтія увінчався мученицьким вінцем: закоренілі залишки поган схопили його, довго мучили і врешті убили. Тіло було поховано в дерев’яній церкві. Коли ж 1160 року весь Ростов згорів, і згоріла та церква, копали на тому місці рови для спорудження кам’яного храму і викопали нетлінні останки святителя. Біля них відбулося чимало зцілень та інших чудес.

Наша Церква причислила Леонтія до лику святих іще 1194 року, тобто він став одним із перших угодників Божих, просяялих на Русі. Ростовський край став основою сучасної Росії, а собор у ньому був першим кафедральним храмом у цій країні. Давно угро-фіни тих земель слов’янізувалися, стали йменуватися росіянами. Ми ж, українці, нащадки русичів, і нині втішаємося тим, що наші предки принесли на ті землі світло Христової віри, і нині разом з одновірними росіянами просимо: «Святителю Леонтію, єпископе Ростовський, моли Бога за нас!»

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 5–6 (78–79)

5 червня 2018 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери