Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіПарадоксальні принципи християнського позичальництва. 20 травня – День банківських працівників
Статті

Парадоксальні принципи християнського позичальництва. 20 травня – День банківських працівників

Олександра ТОЦЬКА, к. ек. н., доц. к. менеджменту ф-ту економіки та управління СНУ ім. Лесі Українки

Питання про позики (кредити) можна розглядати з протилежних точок зору осіб, які укладають такий договір: позичальника та позикодавця (кредитора).

З точки зору позичальника – це змога задовольнити свої потреби, які самостійно реалізувати годі. Зокрема, йому можуть знадобитися гроші на речі першої необхідності, підвищення свого комфорту, покращення житлових умов тощо.

А з точки зору позикодавця – це можливість отримати прибуток земний або, як парадоксально це не звучатиме, небесний. Адже Біблія закликає нас: «Давай у борг ближньому під час нестатку його…» (Сир. 29:2). А кінцевий результат, який отримає кредитор, залежатиме від того, на яких умовах він погодиться позичити свої кошти чи інше майно.

У Цивільному й Господарському кодексах України прописано механізм давання й одержання позик.

Однак, на нашу думку, принципи християнського позичальництва мають базуватися на любові до ближніх, – відповідно, безсумнівній довірі. Тому вони будуть парадоксальними щодо мирських, оскільки разюче розходитимуться з усталеними поглядами, сформованими сучасним законодавством. Сформуємо ж їхній перелік, ґрунтуючись на цитатах із Біблії.

1. Незабезпеченість.

«Якщо візьмеш у заставу одежу ближнього твого, то до заходу сонця поверни її…» (Вих. 22:26).

«Якщо ти ближньому твоєму даси що-небудь у борг, то не ходи до нього в дім, щоб взяти в нього заставу, постій на вулиці, а той, якому ти дав у борг, винесе тобі заставу свою на вулицю; якщо ж він буде людиною бідною, то ти не лягай спати, маючи [у себе] заставу його: поверни йому заставу до заходу сонця, щоб він ліг спати в одязі своєму і благословив тебе, – і поставиться тобі це в праведність перед Господом Богом твоїм» (Втор. 24:10–13).

«…І у вдови не бери одяг у заставу…» (Втор. 24:17).

2. Необов’язковість повернення.

«І я також, брати мої і ті, що служили при мені, давали їм у борг і срібло, і хліб: залишимо їм борг цей» (Неєм. 5:10).

«І коли позичаєте тим, від кого сподіваєтесь одержати, яка за те вам дяка? Бо і грішники позичають грішникам, щоб стільки ж одержати. Але ви любіть ворогів ваших, добро творіть і позичайте, нічого не сподіваючись; і буде вам нагорода велика, і будете синами Всевишнього; бо Він добрий і до невдячних, і злих» (Лк. 6:34–35).

3. Безстроковість.

У притчі про немилосердного боржника цар, якому він був винен 10 000 талантів (величезна сума!), але не мав чим заплатити і просив про відстрочку, зробив набагато більше: простив його та відпустив йому борг (Мф. 18:23–35).

4. Безплатність.

«Якщо даси гроші в борг бідному з народу Мого, то не пригноблюй його і не накладай на нього лихви» (Вих. 22:25).

«…Не обманюйте себе: лихварі Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6:9–10).

5. Відсутність контролю за цільовим використанням позиченого.

У притчах про таланти (Мф. 25:14–30) та десять мін (Лк. 19:11–28) обох господарів, які довірили своїм рабам гроші, не цікавило, яким чином вони пустять їх у діло, а тільки кінцевий результат.

У цьому контексті згадаймо випадок із життя святителя Спиридона Триміфунтського, пам’ять якого вшановуємо 25 грудня. Один місцевий купець мав звичай брати в нього гроші у борг для торгових оборотів, і коли приносив узяте назад, то святий зазвичай говорив йому, щоб той сам поклав гроші в ящик, з якого взяв. Він так мало піклувався про тимчасове надбання, що навіть ніколи не перевіряв, чи правильно сплачує боржник. Купець уже багато разів чинив саме так – і справи його процвітали. Але одного разу він, захопившись користолюбством, не поклав принесеного золота в ящик, а святому сказав, що поклав. У скорому часі він збіднів, оскільки приховане золото не тільки не принесло йому прибутку, але й позбавило успіху його торгівлю і, як вогонь, пожерло все його майно. Тоді купець знову прийшов до святого та попросив у нього в борг. Святий відіслав його в свою спальню до ящика: «Піди і візьми, якщо поклав». Купець пішов і, не знайшовши в ящику грошей, повернувся до святого ні з чим. Спиридон сказав йому: «Але ж у ящику, брате мій, не було нічиєї іншої руки, крім твоєї. Якщо б ти поклав туди золото, то тепер міг би взяти його». Купець, засоромившись, упав до ніг святого і просив прощення. Той одразу ж простив його, але при цьому сказав, щоб не бажав чужого та не оскверняв совісті своєї обманом і брехнею.

Отже, кожен, до кого звернуться з проханням про позику, повинен вирішити, чи надавати її, а якщо так, то з якою метою: щоб отримати собі винагороду тут, на землі, чи у Царстві Небесному. Як писав святитель Миколай Сербський у книзі «Думки про добро і зло»: «Нелегко відразу наслідувати Христа. Наслідуй спочатку своїх добрих сусідів. Нехай це буде першим кроком. Наслідуй добрих людей твого народу. Нехай це буде другим кроком. Потім наслідуй великих святих Церкви. Це буде третім кроком. І, нарешті, наслідуй Христа. Це – вершина, на яку неможливо піднятися одним ривком». А якщо нам важко буде дотримуватись усіх перерахованих вище «парадоксальних принципів позичальництва» сукупно, то можемо застосовувати хоча б один чи декілька із них.

Волин. єпарх. відом.– 2017.– № 6 (151)
20 травня 2019 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери