Не поховав батюшка бідняка…

Земний шлях християнина Миколи із села Пілгани Горохівського благочиння завершився, як і належить православному смертному чоловікові: відчувши, що тривала недуга не збирається відступати, запросили до хати священика – настоятеля місцевого храму Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ (МП) для Сповіді. Через день із чистою душею брат Микола відійшов до Всевишнього. Зять покійника Богдан знову звернувся до душпастиря із проханням здійснити чин похорону, на що той… дав чітку відмову. Хай, мовляв, родина заплатить борги місцевому храму, а лише тоді можна буде тіло віддати землі…

Річ у тім, що в багатьох селах церковні «десятки» запровадили негласне правило збору мінімальних щомісячних внесків на утримання храму та священика. Облік «добровільних пожертвувань» веде касир і відмічає боржників. Саме такий борг зібрався у родини небіжчика, яка і так не мала великих статків, а тепер стала перед проблемою – як поховати померлого. Зрозумівши, що амністії від керівництва парафією годі чекати, звернулися у сусіднє село Скригово до отця Сергія, настоятеля храму Успіння Пресвятої Богородиці Київського Патріархату. Той не відмовив і разом зі своїми хористами відспівав покійника, провів обряд похорону, не вимагаючи із бідної сім’ї будь-яких грошей.

Саме тоді й розпочалися розбірки між двома сусідніми храмами, ініціатором яких виступили пілганівці як представники Московського Патріархату. Касир Марія відразу ж змалювала скриговецькому священикові Сергію коло проблем, які на нього очікують, зазначивши: це поки що не погрози, а «попередження». Сам же пілганівський батюшка вдав, що його ніхто не повідомив про смерть парафіянина…

Отець Сергій не вбачає проблеми в тому, що це трапилось у приході іншої юрисдикції. Адже є Господня заповідь про те, що тіло має бути поховано, і розводити конфлікти через якісь борги не достойно людей, які сповідують Божі закони.

Наші тіла не є нашими, тому що ми дорого куплені Христом, і тому повинні ставитись до тіла як до інструмента, через якого можна прославити Бога. «Бо порох ти, і до пороху повернешся» (Буття 3:19).

Дух – це дихання життя, яке дав нам Господь. Коли мертва матерія отримує дихання, вона стає живою; і навпаки, в момент смерті дух залишає тіло і повертається знову до Всевишнього.

То хто ж бере на себе повноваження чинити всупереч Святому Письму? Невже за кілька гривень неофіційного боргу варто роздувати неславу навколо Божого дому, до якого і так ходить небагато парафіян?

Волин. єпарх. відом. – 2015. – № 12 (133)