Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна Статті11 січня – преподобного Іова Манявського
Статті

11 січня – преподобного Іова Манявського

Віталій КЛІМЧУК Преподобний Іов Манявський

Схимонах Іов (Іван Княгиницький) народився близько 1550 р. в побожній православній родині у м. Тисмениця. Родина Княгиницьких ревно берегла православну віру й у великій пошані до неї виховувала свого сина.

Читати й писати навчився в місцевій школі. Особливе душевне задоволення Іван знаходив у читанні Святого Письма, тому подальшу освіту отримував в Унівському монастирі, неподалік від Перемишля. Вже тоді мріяв прийняти чернечий постриг. Згодом вивчав Божий Закон і світські науки у заснованій благочестивим князем Костянтином Острозькій академії, де швидко став учителем. Промислом Божим і повелінням князя прийшов на святу гору Афон, де, побачивши аскетичне життя старців, прийняв рішення стати ченцем. Повернувшись на короткий час додому та роздавши все своє майно убогим, Іов знову прийшов на Афон, де прийняв постриг з іменем Єзекиїл.

Протягом дванадцяти років він здійснював чернечий подвиг на Святій горі, де Господь звів його з подвижником із України Іваном (Вишенським). Обидва вони відзначалися вченістю, ревністю в православній вірі й суворим аскетичним життям. Почувши про укладення Берестейської унії та про зраду православної віри багатьма єпископами, преподобний запалився ревністю в утвердженні православ’я на рідних землях і за благословенням афонських старців повернувся на Прикарпаття. Тут Іов обновив, згідно з афонським уставом, життя в Унівському та Дерманському монастирях, в Угорниках, а потім оселився в пустинному місці біля Бетерсового потоку, де пізніше заклав Манявський скит.

У 1621 році скит отримує ставропігію від Константинопольського Патріарха, що означало пряме підпорядкування йому монастиря. Право ставропігії надало сильного поштовху розвиткові обителі. Вже в середині XVII століття тут спасалися понад 200 ченців. У 1628 році на київському соборі монастирю надали звання прота, тобто головуючого. Скит було обнесено мурами з трьома оборонними вежами, що дозволяло ченцям відбивати татаро-турецькі напади. Під час одного з них (у 1776 р.) монастир таки не вистояв і був знищений турками. Проте вже в 1781 році відбудований. У 1785 році, коли Галичина потрапила під владу Австрії, обитель було закрито.

У 1970–1980 роках тут проводилися реставраційні роботи, після яких ці території оголошено історико-архітектурним заповідником. І лише у травні 1998 року в Манявському скиту знову відкрито чоловічий Хрестовоздвиженський монастир (належить УПЦ КП). Також відбудовано дерев’яний собор, попередник якого після закриття монастиря був перевезений у м. Надвірну і згорів у 1914 році. Проте іконостас було врятовано і спочатку перевезено в Богородчани (звідки і походить його сучасна назва – Богородчанський іконостас), а потім до Львова, де він перебуває з 1923 року в Національному музеї
ім. А. Шептицького.

Преподобний Іов багато потрудився, здійснюючи подвиг пустельника. Господь зібрав біля нього інших благочестивих мужів, які мали його за свого наставника. Разом із братією твердо тримався православ’я, зміцнював і наставляв народ у християнській вірі.

Близько 1620 року отець усамітнився в келії, бо відчував, що його земне життя наближається до завершення. У 1621 році він тяжко захворів і відійшов до Господа 29 грудня. Братія поховала свого вчителя у притворі нової церкви.

Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату в липні 2004 року приєднав преподобного Іова Манявського до сонму святих і встановив дні його вшанування: 11 січня та 7 липня.

Волин. єпарх. відом. – 2018. – № 1 (158)

11 січня 2020 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери