100 років від дня народження іконописця Корецького

Олександр Іванович Корецький народився 11 березня 1919 року в с. Скобелка поблизу Горохова. Його батько був церковним старостою. По закінченні семирічки здібний і допитливий підліток, який добре малював, мріяв навчатися в Горохівській гімназії, але змоги такої не мав.

Щасливий випадок вирішив його долю. У дім до Корецьких із Почаєва привезли ризи. Побачивши малюнки Сашка, уповноважений на прізвище Бутейко порадив батьку відправити сина до іконописної майстерні Свято-Успенської Почаївської лаври.

У стінах монастиря йому прищепили велику любов до малярства. Навчався під керівництвом відомого іконописця Іва­на Вольського, художника київської лаврської школи. Тут він здобув базові знання з рисунка, опанував техніку олійного й темперного живопису, засвоїв закономірності стінопису, композиційні прийоми органічної монументалізації зображення. У Почаєві Корецький закінчив ще й три курси вечірньої богословської школи. Співав у вели­кому архієрейському хорі.

На обдарованого юнака звернув увагу сам митрополит. Розмова з ним додала рішучості хлопцю. Перед Корецьким відкривалась перспектива навчання у Краківській академії мистецтв. Та Друга світова війна руйнує усі плани. З початком бойових дій Німеччини проти Польщі у 1939 році всіх учнів, котрі не прийняли чернецтва, відправили по домівках.

Корецький повертається в рідне село. Нова, радянська влада запрошує його до художнього оформлення приміщень виборчої дільниці Горохова. Навесні 1941 року його призивають на службу в Червону армію, а в червні під Коломиєю він потрапляє в німецький полон, звідки дивом вдається врятуватися і повернутися додому.

По закінченні війни Корецького помітили. Обласна газета розповіла про нього як про молодого талановитого художника. Про це написала відома в Україні журналістка Олена Рябуха. Невдовзі йому випадає ще один шанс змінити долю. На Республіканському огляді-конкурсі народних талантів у Києві Корецького представляють Павлу Тичині, поетові, академіку, народному комісару освіти УРСР. Рекомендаційний лист Тичини мав би допомогти йому при вступі до Київського художнього інституту і відкрити інші мистецькі світи. І знову – не судилося. 31 липня 1947 року його заарештовують за зв’язок з ОУН і УПА й 14 місяців утримують у катівні НКВД. Вирок – 10 років виправно-трудових таборів.

Відбував термін у Мордовії, пізніше – в Солікамську. Працював на лісоповалі, під кінець табірного терміну – у створеній гулагівським начальством групі художників, котра займалась оформленням закладів культури й освіти.

Навесні 1956 року, після восьми літ неволі повертається на рідну Волинь. 3 листопада 1956 року кримінальна справа була переглянута і Корецького реабілітовано. Починається нова велика сторінка творчої біографії художника.

Ще до арешту в пам’ять про батька написав він для Миколаївської церкви села Скобелка ряд ікон: «Спаситель», «Успіння Пресвятої Богородиці», «Святий Володимир», «Божа Матір». У кожну з них вклав свою глибоку віру в Бога. Віра зігрівала його в радісні дні, підтримувала в тяжкі й страшні. Уже наприкінці 1950-х творив для слави Божої у Почаєві та Берестечку.

У розпал антирелігійної боротьби на долю Козацьких Могил випали важкі випробування. Пам’ятки архітектури та приміщення монастирського корпусу, де до 1958 року діяв Свято-Георгіївський скит, було занедбано. Корецький проводив реставраційні роботи у Пляшевій Ровенської області задовго до створення у 1967 році Музею-заповідника «Козацькі Могили» (з 1991-го – Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви»). Працював у центральній споруді архітектурного ансамблю на острові Журавлиха – Георгіївському храмі. Олександр Корецький повертав до життя настінні розписи й ікони, які належали пензлю видатного українського живописця Івана Їжакевича, спільно з почаївським художником Пилипом Трохимлюком, учнем Андроника Лазарчука, розписував третій ярус Георгіївського храму – балконну церкву Бориса і Гліба. У 1957–1958 роках вони розписали вівтар цієї церкви, арки та підкупольний простір храму Георгія Переможця.

Ікону «Нагорна проповідь» (1958) Корецький виконав за ескізом Їжакевича. Пам’ятка займає великий простір внутрішньої західної стіни другого та третього ярусів храму і має аркоподібну форму. Серед інших храмових пам’яток варто назвати: образи преподобних Антонія Печерського і Феодосія Печерського; святих князя Володимира і княгиню Ольгу; святого Федора, князя Острозького; рівноапостольного Мефодія, просвітителя слов’янського; євангелістів Матфея, Марка, Луку та Йоана.

Коли в 60-ті роки дискутувалось, яким бути музею «Козацькі Могили», один із «науковців» запропонував повісити в Георгіївському храмі маятник Максвелла, а настінний живопис, виконаний О. Корецьким, П. Трохимлюком, І. Вольським, зафарбувати. (Вольський розписував у 1910–1914 рр. перший ярус храму – церкву Великомучениці Параскеви П’ятниці). На щастя, переміг здоровий глузд. Нині Георгіївський храм – втілення світлої скорботи і вічної пам’яті українського народу.

Значною сферою творчих устремлінь митця була його праця в Почаївській Свято-Успенській лаврі, участь в оздобленні золотоверхих лаврських святинь. Найбільшим успіхом Корецького є монументальні розписи видатної культової пам’ятки – церкви в ім’я преподобного Іова Почаївського. Сюжетами цих малювань стали сцени з життя святого. Останній його дарунок обителі – ікона «Божа Матір та Її слід на землі» (1990).

Упродовж своєї художньої діяльності митець реставрував та оздоб­лював православні храми багатьох регіонів України: Тернопілля, Львівщини, Рівенщини, Кропивницького, поновлював розписи Володимирського собору в Києві. Розписував церкви Куйбишева і Білгорода; є його роботи на Кубані. Працював художник над розписом Свято-Вознесенської церкви Горохова, любив живописати куполи.

Сакральне малярство Олександра Корецького, особливо стінописи Печерної церкви Почаївської Свято-Ус­пенської лаври, отримали високу оцінку знавців культового мистецтва, зокрема вченого зі Львова Василя Отковича. У 1994 році в Музеї волинської ікони в Луцьку вперше репрезентовано твори двох сучасних волинських іконописців – Андрія Бурбели з Антонівки та Олександра Корецького зі Скобелки. Уже після смерті Олександра Івановича його донькою Людмилою Гетьманчук у 2002 році до музею передано образ преподобного ігумена Іова Почаївського.

Поряд з релігійним малярством Корецький приділяє увагу й іншим жанрам живопису – портретному, історичному, пейзажному.

У 1996 році Корецький став лауреатом обласної мистецької премії імені Йова Кондзелевича. Його ще запрошували розписати храм у Єрусалимі. Не встиг. Він пішов у Вічність 4 лютого 1997 року.