Початок та збільшення потопу

«Через сім днів води потопу ринули на землю. В шестисотий рік життя Ноя, у другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця, у цей день відкрилися усі джерела великої безодні, і вікна небесні розчинились; і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей. У цей самий день увійшов у ковчег Ной і Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і дружина Ноєва, і три дружини синів його з ними. Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають, за родом їх, усі птахи, усі крилаті, і ввійшли до Ноя в ковчег по парі [чоловічої статі і жіночої] від усякої плоті, в якій є дух життя; і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег], чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог. І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег]. І тривав на землі потоп сорок днів [і сорок ночей], і примножилася вода, і підняла ковчег, і він піднявся над землею; вода ж посилювалася і дуже примножувалася на землі, і ковчег плавав по поверхні вод. І піднялася вода на землі надзвичайно, так що покрилися усі високі гори, які є під усім небом; на п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода, і покрилися [усі високі] гори. І позбулася життя всяка плоть, що рухається по землі, і птахи, і худоба, і звірі, і всі плазуни, що плазують по землі, і всі люди; усе, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло. Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі. Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів» (Бут. 7:10–24).

«…У другий місяць, у сімнадцятий [27] день місяця…».

У євреїв було два роки: один – священний, що починався з місяця нісана (березень-квітень), інший – громадський, що починався з місяця тішрі (вересень-жовтень). Більш певні вказівки на існування першого починаються лише з епохи Мойсеєвого законодавства (Вих. 12: 2; 13: 4; 23: 15; Втор. 16:1), тому вчені зазвичай і думають, що в ранню епоху існував лиш один, громадський час обчислення, що починався з осіннього рівнодення (Йосиф Флавій, рабин Кімхі, Розенмюллер, Кейль та інші). Ґрунтуючись на цьому, можна вважати, що потоп почався сімнадцятого мархешвана, що, за нашим численням, припадає на перші дні листопада.

«…джерела великої безодні…». Цими словами, очевидно, позначено воду, яка прихована в середині земної кори, і яка, ймовірно, особливою дією вулканічних сил у величезній кількості вийшла на поверхню.

«…і вікна небесні розчинились…». Це – на­очний і сильний образ рясних дощових потоків, у повній відповідності з біблійним поглядом на саму небесну твердь, яку семіти уявляли у формі суцільного шатра чи покрову, розпростертого над землею (Бут. 1:7).

«…і лився на землю дощ сорок днів і сорок ночей». Це виконання того, що було передбачено раніше (ст. 4).

«У цей самий день увійшов у ковчег Ной і Сим, Хам і Яфет, сини Ноєві, і дружина Ноєва, і три дружини синів його з ними», тобто в той день, про який письменник щойно сказав і який ми визначили як один з перших днів нашого листопада (коли в Палестині, зазвичай, буває період сильних дощів).

«Вони, і всі звірі [землі] за родом їх, і всяка худоба за родом її, і всі плазуни, що плазують по землі, за родом їх, і всі, що літають, за родом їх, усі птахи, усі крилаті, і ввійшли до Ноя в ковчег по парі [чоловічої статі і жіночої] від усякої плоті, в якій є дух життя; і ті, що ввійшли [до Ноя в ковчег], чоловічої і жіночої статі, від усякої плоті ввійшли, як повелів йому [Господь] Бог». Весь цей епізод являє собою коротке повторення того, що вже частинами сказано раніше. Письменник, очевидно, хоче звернути особливу увагу читачів на важливість цього факту і на велику любов Бога до тих, хто спасається.

«І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег]». Зворушливий образ божественного промислу про спасаємих від потопу прекрасно показує всю картину їхнього рятунку від загибелі. Деякі, втім, убачають тут алегорію, що має такий зміст: Господь довготерпеливо чекав покаяння від грішного світу, але поклав кінець тепер цьому очікуванню і вирішив виконати Свій грізний вирок про його загибель. «І зачинив Господь [Бог] за ним [ковчег]» – і тим відрізав шлях до покаяння (Лк. 13:24–25, 28).

«І тривав на землі потоп сорок днів [і сорок ночей], і примножилася вода, і підняла ковчег, і він піднявся над землею; вода ж посилювалася і дуже примножувалася на землі, і ковчег плавав по поверхні вод. І піднялася вода на землі надзвичайно, так що покрилися усі високі гори, які є під усім небом; на п’ятнадцять ліктів піднялася над ними вода, і покрилися [усі високі] гори».

«І тривав на землі потоп сорок днів [і сорок ночей]». Якщо тепер якась сильна злива, протягом однієї-двох годин творить страшну повінь і руйнування, то уявімо, яка ж маса води повинна була вилитися протягом цілих сорока діб. А якщо додати, що приблизно таку масу води віддала і середина земної кори, то постане картина неосяжного океану.

«…На п’ятнадцять ліктів … покрилися [усі високі] гори…». П’ятнадцять ліктів становлять близько 25 футів (1 фут = 30,48 см). На думку більшості сучасних учених екзегетів, не потрібно розуміти ці слова буквально, тобто що вода на 25 футів перевищувала й такі найвищі вершини, як Гімалаї та Еверест. Яка б не була глибина відомого водного басейну, завжди, однак, лінія суші, що проходить по його краях, повинна бути трохи вище за рівень води. Отже, уявляючи собі картину всесвітнього потопу, ми не в силах уявити собі такого положення земної поверхні, коли б вона повністю, геть уся, була залита водою. До того ж у Біблії нерідкісні приклади, коли ціле береться замість частини – «вся земля», у розумінні того чи іншого її пункту (Вих. 9:25; 10:15; 3 Цар. 10:24; Діян. 2:5). Цілком можна було б припустити, що і тут під висловом «вся земля» і «всі гори» розуміються земля і гори тієї округи, де проживало первісне людство, – в басейні рік Тигру і Євфрату, вищим пунктом якої була гора Арарат. Біблія і, зокрема, Новий Завіт вважає потоп за часів Ноя «всесвітнім», оскільки він потопив усе відоме письменнику людство. Хоча немає підстави вважати, що він потім укрив материки – Африку, Америку, Австралію. Письменник зіставляє його зі всесвітньою катастрофою, яка чекає світ у кінці часів, – із загибеллю світу від вогню перед явленням «нового неба і нової землі» (Мф. 24:37 і парал. 2 Пет. 3:5–7;1 Пет. 3:20).

«І позбулася життя всяка плоть, що рухається по землі, і птахи, і худоба, і звірі, і всі плазуни, що плазують по землі, і всі люди; усе, що мало дихання духа життя в ніздрях своїх на суші, вмерло. Знищились усі істоти, що були на поверхні [усієї] землі; від людини до худоби, і плазунів, і птахів небесних, усі були знищені на землі, залишився тільки Ной і те, що було з ним в ковчезі». Весь цей біблійний розділ виразно показує, в якому сенсі має розумітися всесвітність, чи універсальність потопу. Вона полягала саме в тому, що води винищили буквально все живе «на поверхні землі» – від людини до худоби, і гадів, і птахів, – крім, зрозуміло, врятованих у ковчезі. Отже, розглядаючи біблійний потоп з точки зору його результатів, ми повинні визнати його «всесвітнім», оскільки він знищив усе життя світу.

«Вода ж прибувала на землі сто п’ятдесят днів». Зростання і посилення вод потопу тривало протягом ста п’ятдесяти днів, або п’яти з лишком місяців, рахуючи й ті сорок днів, з яких почався сам потоп (ст. 17). Отже, якщо початок потопу покласти в перших числах листопада, то найвища точка його посилення припаде на сьомий день сьомого місяця, тобто в останні числа нашого квітня.

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 3 (136)