Жив собі один поет, залюблений у Небо. І надумалось йому створити пречудовий твір, що оспівує Небо. Оспівує Небо так, як ніхто на грішній землі. Оспівує Небо піснями небожителів. І склав він пречудовий твір, виливши на папері хвалебні ліроспіви усіх небесних чинів. Восхваляли Небеса ангели, архангели, серафими, херувими і всі небесні чини.
І видав поет цю чудову книжку, якої не бачив світ. І розійшлася вона по світу тисячними накладами… ба, не мільйонними – бо мільйони були залюблені у гроші та щоденні клопоти, і лише тисячі раз у раз мрійливо позирали у небо, посилаючи Йому свої надії, прагнення, зітхання… Із затаєним подихом і невимовним подивом вчитувалися тисячі у величні рядки, бачачи в них і поміж них саме Небо…
І от одному з тисячі подумалось осмілитись почути ті величні ліроспіви у своєму серці. І так, як бачило його серце, наспівав він музичні акорди небесного війська – спочатку для себе, на самоті, а потім… «А чому б усім не почути небесні піснеспіви?» – подумалось йому. І він записав ту музику на цифровий носій. Проте, оскільки був він чоловік воцерковлений і побожний, то поніс той диск до священика своєї церкви. «Може, передамо поетові – якщо це комусь потрібно?» – написав у записці, що доклав до диска. «Може бути, може бути, – сказав собі священик, послухавши музику. – Але ця музика не схожа на церковну. Отже, так на Небесах не співають. Спів янголів має звучати подібно до церковного». І він став думати, і наспівав диск заново – на ті ж слова, але тепер уже церковною музикою. Поклав диск у теку і з відчуттям виконаного обов’язку пішов спати.
Тут повернувся додому син священика – підліток, який в силу своїх вікових особливостей був іще й неформалом. Сів за комп’ютер, прослухав обидва записи на диску і пробурмотів до себе: «Що за дурня… На Небесах так не співають. Там свої люди, треба додати драйву, і текст треба читати під мелодійну музику, а не таку нудну, як оця». І він начитав текст речитативом під свою улюблену реп-дансову композицію. «Оце вже буде клас!» – сказав він, поклав лист назад до теки і, вдоволено позіхнувши, пішов спати.
На ранок священик заніс музику аранжувальнику, залишивши диск зі словами: «Подумай, як би його оформити. Має звучати, як на Небесах…» Прослухавши усі три файли, аранжувальник не лишився вдоволеним жодним. «Небесні гімни повинні звучати як справжня класика», – сказав він до себе. Награв на фортепіано серйозну мелодію, додав групу струнних, групу духових… і лишився цілком вдоволеним, постановивши на ранок передати диск потенційним виконавцям. Диск лишився на столі. З наклейкою: «Для директора філармонії. Ангельські пісні».
Директору філармонії передали диск, він скликав артистів, ті прослухали мелодії… і почали обурюватися. «У нас немає таких інструментів!» «Це нова концертна програма. Ми на таке не наймалися!» «І взагалі – музика непогана. Але вона НЕ АНГЕЛЬСЬКА!» Директор філармонії знизав плечима і відрікся. Він музику не писав. В його обов’язки входило адміністрування. І так більше ніж достатньо для нього повноважень, ще й за таку зарплату… «Якщо церковна музика – то передайте її в семінарію. Мають хор, хай виконують чи переробляють собі!» – запропонував художній керівник. Так і зробили.
Керівник семінарського хору взяв диск, прослухав усі записи, переспівав по-своєму, переписав ноти і залишився більш-менш задоволеним. Тоді скликав хор. Хористи, як належить смиренним християнам, послухалися. Співали раз, другий, третій…
– Та не звучите ви, як ангели! – спересердя кинув диск на стіл. – Марно сподіватися… Треба, напевне, стати небожителем, щоб співати, як небожителі…
І з ним усі погодилися. А через те, що ніхто не збирався ставати небожителем, ідею просто закинули.
І лежав той диск у комірчині, поки їх не стали переселяти у нову будівлю семінарії. Тоді диск разом з усім непотребом мали прибрати. Цим займалися побожні жіночки з церковного сестринства. А через те, що жіночки були віку таки похилого, здоров’я їх раз у раз підводило. Тому прибирати прийшла внучка однієї з сестриць, щоб виручити бабцю. Позбирала всі диски, які були, – все одно викидати… А вона могла б їх порізати на мозаїку чи блискітки до новорічних свят. Вдома, перед тим як утилізувати диски, вирішила перевірити, чи котрийсь працює.
Пісні небожителів залунали у скромній домівці… Цікаво…– подумала. Хоч і не по-ангельськи, звичайно… А диск занесла до школи, бо там збирали пожертви для дитячих будинків.
У дитячому будинку диск передали музичному керівникові. Вона прослухала всі записи – і надихнулася…
Напередодні Різдва усі бігали по магазинах, скуповуючи продукти і подарунки. Заклопотані, тільки вибирали очищені від снігу стежки, аби не посковзнутися часом. І тут раптом хтось вигукнув:
– Дивіться, ангели!
На небі збиралися хмарини, у формі небесних вісників з крильми…
– Чуєте? Вони навіть співають… – прошепотів хтось у юрбі, яка клацала камерами, щоб зафіксувати незвичне природне явище.
Камери стихли. Всі прислухалися до музики, яка лунала неподалік. Напередодні Різдва у місцевому Будинку культури проводився, як звичайно, конкурс дитячих хорових колективів.
– Це діти співають, – сказав хтось.
– Ангели їх чують, – додав інший. – І тому прийшли…
– Це просто вони чують ангелів, – сказав старенький дідок, спершись на палицю. – Бо вірять.
Чисті голосочки лунали увись і вшир, прямуючи невидимим шляхом до Неба. Спинився священик на своїх шляхах, і поет, і аранжувальник, і підліток-репер, і директор філармонії… І їм усім на хвильку здалося, що то ангельський спів до них долинув – не людський. І в ту хвилю вони нітрішки не сумнівалися, як мають лунати пісні тих, хто живе на небі… Пісні тих, хто вірить і бачить ангелів… І надихнулись священик, і поет, і аранжувальник, і підліток, і директор філармонії…
І рік по тому вже не в центральному Будинку культури – а в найбільшому концертному залі міста залунав новий концерт. І був там оркестр філармонії, і хор семінарії, і реперний ансамбль підлітків, і хор дитбудинку – бо всі вони надихнулися, і не хотіли втрачати цю можливість – поділитися своїм натхненням. І нехай ніхто не бачив ангелів із хмар у той день над містом. Головне – щоб усі були щасливі, і вірили. Бо віра бачить ангелів, і згода між людьми творить дива. І жителі небесних широт підспівували їм у високості…
