Священники часто стикаються з явищем, яке глибоко вкоренилося у свідомості багатьох віруючих, – поділом гріхів на «великі», «малі» й «повсякденні». Але чи існує насправді така категорія – «повсякденний гріх»? І чи справді можна ділити гріхи на важкі та легкі?
У світлі християнського вчення будь-який гріх, незалежно від його «вагової категорії», є не лише помилкою чи провиною – це духовна хвороба, що уражає людину. Так, як лікар не класифікує недуги за тим, наскільки вона «щоденна» чи «незначна», а лікує її з однаковою серйозністю, так і гріх не варто розділяти за мірою його частоти чи вважати, що певні провини можуть бути безпечнішими за інші.
Святе Письмо однозначно застерігає від гріха, незалежно від його форми: «Бо заплата за гріх – смерть; а дар Божий – життя вічне в Христі Ісусі, Господі нашому» (Рим. 6:23). Цей вірш не каже нам: заплата за важкий гріх – смерть, а за малий – штраф. Будь-який гріх є тим, що відділяє нас від Бога, і його наслідки руйнують душу, навіть якщо не помічаємо цього відразу.
Іноді здається, що ми підходимо до теми гріха так само, як і до порушень правил дорожнього руху: трохи перевищив швидкість – пусте, головне не спричинити аварії. Для кожного з нас гріх може набувати різних форм, і для когось навіть убивство може стати ледь не повсякденною звичкою.
Пам’ятаєте, як каже Христос: «Всякий, хто ненавидить свого брата, той людиновбивця» (1 Ін 3:15)? Ненависть і гнів, що їх вважають «повсякденними» чи «незначними», насправді можуть мати таку ж руйнівну силу, як і тілесне вбивство.
Але найнебезпечніше в цьому – те, що ми часто недооцінюємо такі «дрібні» гріхи і починаємо до них звикати. Диявол хитро сіє думку, що можна грішити потроху, «щоб не було занадто погано». Однак саме з таких дрібниць починається глибока духовна руїна. Поступово гріх стає звичкою і людина перестає його помічати. Ось як маленькі ранки, якщо їх не лікувати, можуть спричинити серйозні хвороби.
На Сповіді ми часто чуємо: «Та я не маю великих гріхів, лише повсякденні». Але чи правильна така думка? Пам'ятаймо, що кожен гріх є викликом нашій совісті. Святі отці, як-от Йоан Золотоустий, навчали, що всі гріхи, котрі ми вважаємо малими, – насправді рани нашої душі. Навіть якщо рана маленька, без лікування вона інфікується і призводить до великої шкоди.
Іноді люди запитують: «Ось я злословив, але ж це дрібниця. Хіба це гріх?» На що можна відповісти, посміхаючись: «А чим саме це дрібніше за вбивство? Для когось язик – страшніший за меча». Не міряймо гріхи на «кілограми» чи «грами», бо духовна хвороба не має таких вимірів.
Замість того, щоб зосереджуватися на категоризації гріхів, нам варто усвідомлювати їх як те, що потребує зцілення. Кожен гріх – це, образно кажучи, тріщина в нашому духовному храмі, яку не можна ігнорувати. Ми маємо пам’ятати слова апостола Павла: «Хіба не знаєте, що ви — храм Божий, і Дух Божий живе в вас?» (1 Кор. 3:16). Якщо бачимо, що наш храм руйнується – чи це велика тріщина, чи маленька, – повинні негайно взятися за його відновлення.
Брати і сестри, закликаю вас уважно ставитися до кожного вчинку і кожної думки. Пам’ятаймо, що немає «незначних» гріхів, – будь-який гріх є тим, що віддаляє нас від Бога. Вчасно розпізнаймо його, щоб не дати йому пустити коріння у нашому серці. Сповідаймося щиро, не зменшуючи провини, а визнаючи її перед Богом, Який як добрий Лікар завжди готовий простити й уздоровити.
Нехай Господь благословляє нас на духовне очищення і зцілення від будь-якої хвороби душі. Нехай наше серце завжди буде відкрите до Божої благодаті, яка здатна зцілити кожного з нас, незалежно від того, наскільки глибокі наші рани.
P. S. Священники такі ж грішники як і всі, й вони теж сповідаються у своїх гріхах.
facebook.com/holmskapcu
