Не тільки казкові герої здатні зцілюватись від «живої води». Сучасний світ явно потерпає від небажання причаститися чудодійним напоєм, аби вирішити власні негаразди. А їх (негараздів) з кожним роком стає все більше й більше.
Окрім кровопролитних воєн на Близькому Сході та в Україні, у світі триває близько 180 інших збройних конфліктів, що спричиняють велику кількість жертв. Дипломатичні напрацювання людства не здатні ефективно вплинути на розв’язання проблем мирним шляхом. Дипломати покладаються на сучасні хитромудрі теорії, які не дають миттєвого ефекту.
Інша проблема людства стукає в двері та свідомість мешканців планети повсякденно явною нерівністю серед чоловіків та жінок. Дипломати знайшли цьому явищу сучасний термін – сексизм. Навіть у найбільш демократичному американському суспільстві вражають цифри явної несправедливості. Смітсонівський музей американського мистецтва звітує (2011 р. про те, що існує 4799 публічних пам'ятників у США, які зображають чоловіків, — і лише 394, які зображають жінок (що у 12 разів менше). Близький Схід вражає не тільки цифрами, а й масовістю фактів: не тільки зневаження прав жінок, а явне їх приниження у всіх сферах діяльності й побуту, починаючи забороною освіти і будь-яких можливостей повноцінного життя. Жарти про блондинок, порівняння жінки за кермом із «мавпою з гранатою», напівоголені красуні, що «продають» дрилі та автомобілі, дві третини чоловіків, що чекають від жінки, щоб вона була «гарною господинею», – це не лише замальовки про сексизм, а частина українського повсякдення. Упередження чи дискримінація людей через їхню стать або гендер, тобто сексизм, тече в наших жилах, не зважаючи на те, що на дворі уже давно ХХІ століття.
Отож, не дивно, що пошук відповідей на поставлені проблеми потрібно шукати в Божій мудрості, зокрема в Євангелії. Саме про це йдеться у Святому Письмі.
Конкретна історія зустрічі Ісуса біля криниці із самарянкою має глибокий і мудрий зміст, перегукуючись із сучасними назрілими у суспільстві проблемами.
Біля колодязя в Самарії Ісус починає розмову з жінкою із цього етносу, хоча «не мають-бо зносин юдеї з самарянами» (Ів. 4:9). Ті, які колись належали до одного народу, тепер дуже по-різному дивляться на Бога та Його роль у їхній історії. Ісус перший починає розмову, і щира бесіда стає цілком можливою. Тобто Йоан демонструє, що там, де, здавалося б, немає жодних шансів на примирення, воно можливе, якщо там присутній Ісус… Іншими словами, якщо учасники діалогу готові до щирості й не пробують вживати Бога як інструмент для поширення, скажімо, якихось «рускіх міров», то Він може зцілити навіть дуже глибокі рани.
Ставлення до жінки у ті часи було вельми зверхнім і розмовляти чоловікові із представницею протилежної статі вважалося майже неможливим. Але в цьому випадку Спаситель попросив жінки напитися, пообіцявши взамін дати їй цілющу живу воду. Самарянка потрохи відкриває своє життя і настільки відчуває полегшення, що біжить до міста й запрошує усіх зустрітися з Ісусом. Саме це спілкування жінки й мешканців міста з Ісусом та їх особистий досвід є ключовими в цьому уривку. Переживши глибоку зустріч з Ісусом, жінка біжить і ділиться цією радістю з іншими. «Численні ж самаряни з того міста увірували в Нього з-за слів жінки, яка посвідчила: “Сказав мені все, що я робила”» (Ів. 4:40). Тож коли прийшли до Нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там» (Ін. 4:39−40). Та час, проведений з Ісусом, приносить ще більші плоди: «Багато більше увірували з-за Його Слова. Жінці ж вони сказали: “Віруємо не з-за самого твого оповідання – самі бо чули й знаємо, що направду Він – світу Спаситель”» (Ін. 4:41−42).
Відповіді й варіанти вирішення складних суспільних питань маємо черпати із Божої мудрої криниці. Як часто ми буваємо біля цілющого джерела, чи розгортаємо сторінки святого Євангелія? Живу воду нам пропонує повсякчас Господь і сподівається, що всі спраглі у Його вченні нап’ються того еліксиру, що здатний зцілити. Чи, можливо, Він має з’явитися із серпом, аби зжати бур’ян на стежині, яка веде до живої води?
