Волинська Епархія Православної Церкви України Офіційний сайт
Головна СтаттіКумири
Статті

Кумири

Віталій КЛІМЧУК

У заповідях, які Бог дав Мойсеєві, сказано: «Не робитимеш собі різьбленого кумира чи подоби того, що на небесах угорі, і того, що на землі внизу, і того, що у водах та під землею. Щоб не падав ниць перед ними і не служив їм…» (Вх. 20:4–5).

Ми часто цитуємо Святе Писання з актуальних тем і ніби не помічаємо, як нам нав’язують «героїв», на яких якщо і не треба рівнятися, то віддати на виборах голос – потрібно обов’язково. І якщо політично-суспільний образ рано чи пізно себе скомпрометовує, то емоційно сталі постаті живуть навіть наперекір змісту, зафіксованому історією.

Зупинимось на жіночих милих образах, які оспівані в українській літературі та мистецтві. Найперша із них – Роксолана. З легкої руки письменника Павла Загребельного вона стала жіночим кумиром, символом привабливості, спокуси і твердого характеру. Рабинею потрапивши із українського Рогатина в Туреччину, вона зробила своїм рабом султана і згодом, по суті, завоювала цю заморську країну.

Роксолáна, чи Хюррéм Султáн – спершу наложниця, а потім – дружина Сулеймана І Пишного, султана Османської імперії. Мати султана Селіма II. Справжнє ім’я та місце походження невідомі (у польській літературній традиції – Олександра, в українській – Анастасія). Ймовірно, була донькою священика Лісовського з галицького міста Рогатина чи подільського містечка Чемерівці. Потрапила до татарського полону й була продана в рабство. У 1520 році опинилася в султанському гаремі, де стала улюбленою дружиною Сулеймана І. Отримала нове ім’я Гюррéм, або Хюррем, та титул Хасекі-султан. Народила султану п’ять синів, а також доньку Міхрімах. Своїм коштом будувала мечеті, школи, караван-сараї та кухні у Стамбулі, Едірне, Єрусалимі, Мецці й Медині. Посприяла сходженню на турецький престол свого сина Селіма II. Оспівана у літературі, образотворчому мистецтві, музиці та кіно…

Більшість нашого жіноцтва, лінуючись самостійно проаналізувати життєвий шлях цієї жінки та надивившись «мильних» серіалів, схиляють голови перед її мнимою величчю. Порівнявши дешевий фільм українського виробництва під однойменною назвою і значно «багатший» постановочний серіал турецького виробництва, можна зрозуміти контрастність цього яскраво негативного образу. Якщо більшість дівчат та молодиць-українок пишаються такою землячкою, то турецькі жінки знаходять у ній красномовну негативну характеристику (чи то пак «резюме») нашому жіноцтву. Основні риси цієї жінки – підступність, хитрість, зрада й жорстокість – створили не геть приємний імідж українській жінці як такій.

Перебуваючи одного року з паломниками у Єрусалимі, відвідали храм Вознесіння Христового, що знаходиться на найвищому місці Оливної гори, на місці вознесіння Ісуса Христа. Посеред двору стоїть восьмикутна каплиця Вознесіння. Збудована вона у формі мечеті й належить мусульманам Туреччини. Тож і не дивно, що саме сюди навідуються паломники з колишньої Османської імперії. Наша українська група перетнулася з паломницями із Туреччини. Екскурсовод пояснив туркеням, кого вони мають за честь бачити. Заморські жінки були настільки вражені, що забувши про архітектурний об’єкт споглядання, притьмом кинулись фотографувати наших миловидних жіночок, вбачаючи у них праправнучок хитрої та підступної Хюррем Султан. Автору цих рядків вдалось направити свою фотокамеру на представниць ісламу, а вони навіть цього не помітили…

Інша яскрава жіноча особистість для українського жіноцтва – Маруся Чурай. Як не дивно, але таку ж літературну «послугу» їй зробив талановитий твір Ліни Костенко під однойменною назвою. Твір виконують зі сцени, вчать напам’ять, знімають фільми… В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких – молодий козак Іван Якович Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренкові (за іншими версіями – Гриць Остапенко), синові хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього чотири роки. Проте коли Гриць вернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу. Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але його ненароком випив Гриць. Улітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького…

Сюжет повноцінного мильного серіалу! Якби не одна прикрість – ці події цілком реальні і мають під собою конкретних людей із індивідуальними рисами характеру.

В добрих і душевних фільмах добру простеляється дорога до світлих вершин прозрінням та усвідомленням гріха його героями. Ні в першому, ні в другому випадках цього нема. Проте ці імена постійно на вустах наших одноплемінників, які навіть не бажають вникати у зміст їхнього життя. Чомусь не поспішають батьки називати своїх дітей іменами Юди та Люцифера, проте залюбки дають ім’я дівчаткам – Роксоляна.

Хтось із сучасних літописців почав приписувати Марії Чурай часткове прозріння – буцімто пішла дівчина на прощу, а згодом у монастир. Проте ці факти не такі конкретні, як рішення суду і трагічний випадок, що йому передував.

Її тезка, теж Марія, але Єгипетська, своїм життям заслужила поваги гіркою спокутою власних гріхів, хоча також не повинна претендувати на роль жіночого кумира. Вона відома як велика пустельниця й аскетка, пам’ять котрої східна Церква святкує під час Великого посту. Народилася в Єгипті. У 12 років пішла з дому до Олександрії, де віддалася нестримній розпусті. Сенс життя вона вбачала у пристрастях, а сила хоті була настільки великою, що вона навіть не брала гроші за розпусту, віддаючи перевагу життю у злиднях і заробляючи на прожиття пряжею. Так пройшло 17 років. Якось вона вирішила відправитися до Єрусалима з групою прочан, але не для того, щоби поклонитися святиням, а щоби вловити більше душ у свої сіті. Під час свята Воздвиження хреста Господнього цікавість потягла її до храму, проте незнана сила не дозволила їй переступити поріг церкви. Настрашена, вона звернулася з молитвою до Пресвятої Богородиці, вимолила Її допомогу і віддалилася до Йорданської пустелі – молитися за прощення своїх гріхів. Сімнадцять років вона замолювала свої неподобства, спокушувалася спогадами та нападами злих духів. Три хлібини, що чудесно живили її, закінчилися, одяг зітлів, але сила Божа не залишила грішницю, що розкаялася. Повне усамітнення, молитва, піст, сльози, смиренне терпіння негараздів і бід перетворили її у праведницю. Сорок вісім літ жила вона у пустелі й померла близько 421 року.

Як відомо, праведниками не народжуються, а стають завдяки власним життєвим проявам. «За плодами їхніми пізнаєте їх. Хіба збирають з терну виноград чи з бур’яну смокви? Бо всяке дерево добре приносить також плоди добрі, а недобре дерево приносить плоди недобрі: не може дерево добре приносити плоди недобрі, ні дерево недобре приносити плоди добрі. Усіляке дерево, що не приносить плоду доброго, зрубують і кидають у вогонь. Тож за плодами їхніми пізнаєте їх» (Мф. 7:15–20).

Волин. єпарх. відом. – 2016. – № 6 (139)

11 червня 2016 р.
Архів статей
Сайти нашої
епархії
Сайт нашої
Церкви
Наші
банери